Ось вам і кінець Майдану...

"Я вважаю, що в тому, що фракція голосує не так, як домовилася, є і моя провина. Керувати фракцією, яка голосує не на користь країні, для мене є неприйнятно. Я розумію, що далі відбудеться засідання фракції, я вже бачу, що депутати вже розуміють, в яку халепу вони вчора втрапили, та я вважаю, що відповідальний політик, який керує фракцією, що представляє президента і країну, має робити таку заяву, яку я зробив." - Ю. Луценко
* * *

Ось вам і кінець Майдану, і черговий доказ необхідності тотального перезавантаження влади.

Скільки було говорено-переговорено, що депутат має бути не засобом для натискання кнопки, а самостійною, думаючою особистістю?

Скільки мегабайт було надруковано про те, що овече стадо під керівництвом бессмертних чечетових - це не політика, а іграшка в руках пастуха? Причому іграшка небезпечна, бо по суті освячує забаганки однієї людини чи вузького кола осіб?

Адже партії та блоки завжди представляли інтереси своїх спонсорів, та аж ніяк не держави.

Скільки було дискусій про необхідність відмовитися від партійних списків взагалі, щоб депутати, за прикладом американських сенаторів, обиралися народом та звітували тільки перед народом?

Утопія в країні, що голосує за гречку? Так, але по перше, гречка працює тільки там, де партійні домовленості розчистили округ кандидату. І на останніх парламентських виборах при Януковичі саме той факт, що гречка не спрацювала, змусив ЦВК вдатися до злочину, відмовившись визнавати результати по округам на основі незаконних підстав.

Натомість маємо декілька фракцій, в яких від безвольних, усім зобов'язаних місцю в партійному списку, жвачних тварин вимагається слухняне голосування за вказівкою лідерів.

І коли ці тваринки демонструють ознаки самостійності, у пастухів стається істерика.

Нехалежно від рівня їх демократичності та партійного окрасу.

То чи не задорого для країни утримувати зграю кнопконатискачів? Може, варто прийняти закон: одна партія - один представник? І зекономити мільярди гривен, які витрачаються на депутатські зарплати, гуманітарні помочі, помічників, роботу в регіонах та інші статті розпилу та персонального збагачення?

І дисципліна була би зразковою. Чи не так, пане Луценко?

Не вдаючись до суті дурні, що була проголосована, хочу зазначити, що за кожне голосування депутат має нести персональну відповідальність. Політичну, а інколи, в умовах нашої дикої демократії, можливо і кримінальну.

Але доти, доки ми будемо раз за разом відкочуватись в часи развітого чечетизму, парламент слугуватиме слухняним інструментом боротьби олігархів за сфери впливу.

Причому дуже дорогим для утримання інструментом.

Наші політики вже настільки зрослися з цим фактом, що не можуть мислити за межами стадного інстинкту і тотальній покорі купці лідерів.

І жодна революційна перетасовка розкладу існуючих сил цього не здатна змінити.