13 листопада прогресивне людство відзначило юбілєй Остапа Вишні.

Нашому Остапу ісполнилося 125 літ! З яких він прожив лише 66. Але які ж трудні роки випали на його долю… Вишню на розстріл вели, а він жартував до конвоїрів. І де чоловік брав сили, щоб і самому сміятись і народ веселити? Та ще й так талановито.

На минулому тижні я якто пропустив цю важну дату, в чому каюсь. А ведь кому-кому, но діду Свириду в перву очередь нада би йти до Вишні і просить у нього пробачення. Хотя би за те, шо безсовісно топчеться в фейсбуці по його творчому спадку. Ведь найперший дід Свирид був смачно описаний саме Остапом Вишнею. В його безсмертній «Зенітці». І описаний, кстаті, суржиком.

Сьогодні їду повз Байкове і… не зміг проїхати мимо. Остановив машину. Пішов до Вишні. Поклав квіти. Постояв. Тіки собрався з духом пробачення просить, глянув на пам’ятника… а Остап ніби каже, хитро всміхаючись:

- Стопку приніс? Чи забувсь? 
- Та, забувсь, - кажу.
- Ех ти, - отвічає, - а ще в діди пнешся. Який з тебе дід?
- Та такий, - кажу – ніякий. Фейсбучний.
- Да, - погодився Остап, - в наше врем’я діди були з понятієм. Не те, шо січас. 
- Ну ви вже не обіжайтеся – просю у Вишні.
- Та я й не обіжаюсь – відповідає. – Но в слєдующий раз квітами не отдєлаєшся. Теж мені дід… – сказав і хитро підморгнув.

Постояв я ще трохи коло пам’ятника Вишні… Грім не вдарив, блискавка Свирида не спопелила. Може дійставітєльно Вишня не обіжається.

Сьогодні вечором читатиму ісключітєльно Остапа Вишню. Но сначала нада би стопку знайти. Кудись вони, ті стопки, після предидущого засідання Репки-клубу запропастилися.