З нєкоторих пор Україна офіційно празнує День української писемності і мови. І празнується це свято іменно 9 листопада. Бо 9 листопада отмічається день одного з любимих дідових авторів давніх времйон - Нестора-літописця.
Нестор-літописець, хоть і намутив у своїй Повісті минулих літ такого, шо історики по сей день ламають голови, шо іменно малося на увазі, всьо же був крутий чоловік. Бо заложив основи не лише української історичної науки, но і в нєкотором смислє стояв у витоків вітчизняної літератури, журналістики, блогерства і даже троллінга. Многогранний був человечіще.
Жалко, канєшно, шо до нас не дойшли оригінали творчества діда Нестора. І його твори нам ізвесні від пізніших переписувачів та современних інтерпретаторів. Но даже в переробленому вигляді відчувається, шо Нестор обладав тонким умом, чіпкою пам'яттю та розвиненим літературним стилем. А главне, дєятєльность Нестора свідчить, шо уже в його часи на наших землях жили образовані і требуватєльні читачі. Для яких він невтомно і натхненно трудився, даже коли по Києво-Печерській Лаврі нишпорили половці. Трудні були для творчества времена. Хотя, коли вони були легкими?
Єслі сторонніки мовного пуризму щитають, шо сьогодні лише їхній празнік, бо лише літературна мова має право на жізнь, то дід отим пуристам намекає на лома і заявляє, шо народ говорить і пише так, як щитає нужним. І заганяти людей у штучні, кимось придумані рамки не варто. Бо у відповідь люди зреагують шквалом барвистої багаторівневої абсолютно нелітературної лайки і все одно говоритимуть та писатимуть так, як захочуть.
Дід убіждьонний стороннік розвитку в Україні і чистої та вишуканої літературної мови високого штилю, а также утвердження розвиненої мови точних наукових термінів. Но цей процес не має стримувати інші жанри і напрямки. Головний критерій один - читач. Єслі читачу шось нужно, то всігда найдуться люди, які напишуть для нього так, як він того хоче. Скромний приклад Репки-клюбу свідчить, шо в суспільстві є потреба даже в суржику. Тому не случайно читацькій аудиторії Репки можуть позавідувати нєкоторі офіційні пісатєлі і драматурги. І шо інтєресно - Репку в основному читає дуже образована публіка з розвиненими літературними смаками. Удівітєльно, но факт. Хотя сам дід щитає, шо успіх суржику тимчасовий і пов'язаний з трудними временами. Коли у людей вознікає потреба висловлюватися жостко і різко, на допомогу нам приходить бойовий суржик - грізна зброя українця у воєнне врем'я та в часи соціальних потрясінь. Крім того, бойовий суржик - психотерапевтичний засіб. Шото случилося нехароше, українець стурбувався, потом від душі висловився з іспользованієм слів та виразів із багатого арсеналу бойового суржику. Гляди - і полегшало. І якось спокійніше на душі стало, та і враги з переляку поховалися.
Кожна людина протягом свого життя так чи інакше бере учать у розвитку мови. Ви помітили, що як тільки дитинка починає говорити, вона тут же веселить батьків новими словоформами і виразами? Які багато хто з мам тут же записує до спеціального зошита. Таким образом, кожна маленька дівчинка чи хлопчик - уже від перших своїх слів лінгвіст, який у соавторстві з мамою допомагає збагачувати нашу мову.
У 30 років людина говорить не так, як у 15, а в 60 не так, як у 30. А в різних обставинах людина висловлюється також по-різному. Дідові розказували, шо у суто жіночих компаніях образовані женьщіни іногда іспользують такі словечки, які вони ніколи не казатимуть у присутствії мужчин. Не знаю чи це правда, дівчатам видніше. Дід це до того каже, що чим ширші мовні рамки кожної окремої людини, чим багатший її словниковий запас, тим людина духовно зріліша і розвиненіша. Людина з багатим внутрішнім світом не може обмежуватися лише літературною мовою. А якщо штучно пробує себе обмежити - вона сама себе обкрадує.
Кожне нове влучно знайдене слово - маленька бісеринка, з якої складається Велика Мова. І в цій великій мовній мозаїці мають право на життя не лише слова, затверджені науковою радою Інституту української мови НАН України. Хотя, шото діду підказує, шо і сотрудніки отого Інституту в жізні висловлюються по-всякому. Вони тоже живі люди і нєкоторі з них, возможно, в тайні од руководства, іногда почитують даже Репку-клюб.
Велика помилка судити про українську літературу за творами, які включені до шкільної програми. Шкільна програма з літератури подає дещо викривлене (м'яко кажучи) уявлення про літературні смаки українців. Якщо судити по шкільній програмі, то українці всігда захоплювалися депресивною і песимістичною творчістю, серед яких Котляревський чи не єдине веселе виключення. Ето неправильно, бо така шкільна наука не просто шкодить формуванню літературних смаків у дітей, але й просто викликає у них відразу до украінської літератури. Яка на це абсолютно не заслуговує. Нада шото дєлать.
Діда вже протягом тривалого часу не покидає відчуття, шо ми з вами знаходимося зараз напередодні грандіозного літературного вибуху і, возможно, незабаром Україна вразить читаюче людство новими, незнаними досі літературними вершинами. Не секрет, шо світова література переживає нєкотору кризу. Автори ніби і є, но із свіжими ідеями туго. Дід не бачить причин, чому б Україні не прийти на допомогу світові і не подарувати своїх авторів мірового уровня.
Великий казан української літератури кипить, туди постійно додаються все нові і нові інгредієнти і дід хоче вірити, що в результаті ми смакуватимемо смачний і поживний літературний борщ. Який має сподобатися даже іностранцям.
Не забуваєм і про масову літературу, яка також має право на своє життя. Бо єслі читати лише твори нобелєвських лауреатів, то здохнути можна від нудьги. Дід ожидає від молодого покоління наших літераторів появи свіжих, гарно і легко написаних бестселлерів, які принесуть їм визнання і матеріальне благополучіє, а нам подарують багато годин приємного чтива.
Величезна кількість людей, яка взялася зараз писати, виконують роль літературного гумусу, з якого по ідеї має прорости щось нове і яскраве. Яке допоможе відкрити на літературній карті світу нову, досі незнану Україну. Гумус є і дід надіється, що й зерно вже посіялося. Ждемо, що з того проросте. Дід вніматєльно стежить за літературними новинками, сподіваючись на появу українського автора світового масштабу. І він, чи вона, чи навіть вони, обов'язково з'являться. Всі умови для цього створені, наблюдаєм.
Ну, а пока отой будущий український лауреат Нобелєвської премії з літератури мечеться у творчих пошуках та пише свій майбутній шедевр, дід бере до рук Повість минулих літ Нестора-літописця. Бо нада ж продовжувати написання Історії України від діда Свирида. Сьогоднішня тема про те, як Святослав неприятно здивував Візантію своїм Південним походом і що з того вийшло. В Нестора про цей похід написано, на жаль, небагато, но є і інші джерела, які дозволяють нам пролить світло на проісходящі собитія. До вечора надіюсь запостити.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Надю, помагаєм Армії, читаєм repka.club та все, шо нравиться.
І слєдім, шоб віздє порядок був, на..! :))) А не те, шо січас.
Комментариев нет:
Отправить комментарий