- Слушай, Хасан, а давай я тєбє ядєрную ракєту подгоню контрабандой? А ти расхєрачиш Ізраїль і станєш національним гєроєм, - вкрадчиво прєдложив Путін прєзідєнту Ірана Хасану Рухані.
- Ти шо, ішачій кізяк, охрєнєл? - поінтєрєсувалась в отвєт тєлєфонна трубка. - Нахрєна мнє хєрачить Ізраїль, єслі я скоро заработаю кучу бабла на продаже нєфті? А потом раздам большую часть заработаних дєнєг народу і стану прославлєнним національним лідєром на многіє тисячєлєтія.
- Хасанчик, ти нє прав, - нєрвно сокрушався Путін. - Людям нужни нє дєньги, а побєди і собіратєльство. Когда у нас билі дєньги, мой рейтінг катілся вніз...
- А когда у вас билі дєньги? - удівілся Рухані. -Ти в заМКАДьє бивал хоть раз? Там же шо ні город, то депресівний рєгіон. Шо ні дєрєвня, то бомжатня. Ти же крисіл по чорному.
- Я нє крисіл, я економіл, - не здавався Путін. - Зато сєйчас єсть возможность протянуть пару лєт...
- А у мєня єсть возможность подаріть Ірану будущєє, - парірував Рухані. - Так шо іді давай і нє тошні, бо задовбав. Мнє Обама і Мєркєль із-за твого нитья дозвониться нє могут.
Трубка щолкнула і протівно запищала.
- І он туда же, козьол... - гаркнув Путін, запльовуя столєшніцу. - Всє мєня кінулі, всє! Назначіть, шо лі, пресс-конфєрєнцію, народу поплакаться?
- Владімір Владіміровіч, бєда... - послишалось в корідорє і в полутьомну комнату вбєжав заплаканий Рогозін. - Грьобані амєрікоси, опять нас удєлалі.
- Шо таке, шо случілось? - не поняв Путін, хіщно просматрюя новостні сводки. - Кітай отказався покупать нас частями? Сєвєрная Корєя разорвала діпломатічєскі отношенія? Лукашенко оборзєл і об'явив нєзавісімость Бєларусі?
- Хуже, значітєльно, - зловєщє сказав Рогозін. - Піндоси висаділісь на Лунє.
- Тю, - ругнувся Путін. - Ти шо, ідіот? Ето ж било хрєн зна когда.
- Ви нє понялі, Владімір Владіміровіч, - обідився Рогозін. - Я мілліарди рублєй істратіл на проект лунной бази, а тут оказується, шо у нас до сіх пор нєт возможності туда долєтєть. Ето шо за піздєц, шо вєдущая міровая дєржава нє способна догнать загнівающеє США врємьон окончанія вєлікой депресії?
- Зато ми лучше хєрачим, - пожав плечами Путін. - І рейтінг у мене в три раза больше, чем у Обами.
- Только Обаму с єго опущенним рейтінгом почемусь нє волнуєт, поздороваєтєсь ви с нім ілі нєт, - намєкнув Рогозін. - А всьо потому, шо піндоси були на Лунє і за ето їх уважають. А у нас народ сомнєваєтся, достаточно лі ви хєрачліви для своєй должності. Бо зіма на носу, а укропи нікак нє нагнутся.
- Це потому, шо нєкоториє разбазарілі мілліарди на нахрєн не нужную лунную базу, - угрожающе замєтіл Путін. - І шоб такоє нє повторілось, надо срочно вводіть расстрєли. І лагєря. І трудовую повінность. Шо стоїш, бери лістік і ручку і пиши чістосєрдєчноє.
- Не поняв? - удівілся Рогозін. - Ви же самі больше всєх распілілі, а отдуваться, получаєтся, мнє?
- А шо нє ясно? - уточнив Путін. - Хочеш хєрачлівості? Будєт тєбє хєрачлівость. Пиши давай.
- Я на Луну хочу, - всхлипнув Рогозін. - А хєрачить слєдуєт тєх, хто подриваєт наш мєждународний авторітєт, заявляя, шо русскіє нє способни...
В комнатє прозвучал вистрєл. Рогозін удівльонно ойкнув і плавно осєл на пол.
- Задолбалі, - мрачно признався Путін, пряча за пазуху фамільний маузєр. - Кажде чмо жизні тут буде учить...
Путін любовно погладив рейтінг і вздохнув на цену на нєфть.
- Укропи фейсбук заспамили, шо у мєня нєт вибора, только їх расхєрачить. А Обама в Австралії намєкав, шо не поздно вєрнуть всьо взад. Кому вєріть?..
Путін брєзгліво пнув ногою Рогозіна. Тот жалобно застонав.
- Вставай, трусліва скотіна. Я в потолок стрєляв.
Рогозін с трудом закряхтєл і поднялся, бєшенно випучівая глаза і пуская слину.
- Хєрачлівость йому подавай... Всє у мєня в політіку пойдьотє через Ростов. Вот Макарєвіч - мужик, не бздить. А ти?
- А я - покємон, - неожиданно признався Рогозін і нєрвно хіхікнув.
- Пікачууууу!
Він широко розставив руки, разогнався і довбанувся об броніроване оконне стєкло.
- Піздєц, - проізньос Рогозін і снова упал.
- Прічом полний, - вздохнув Путін. Затєм включив портатівний пєчатний станок, напєчатав трохи рублєй, скрутив з них сігару-самокрутку і з наслаждєнієм затянувся.
- Нужно питаться дальше... - пробормотав він, поднімая тєлєфонну трубку і набирая номер. - Альо, Хасан? Ето снова я. Слушай, а єслі двє, двє ядєрні бомби? Ти подумай, це ж как можно хєронуть... Альо? Альо!..
За вікном плавно опускалося сонце, заглядуя в окна крємля і брєзгліво морщась. Жалкій і одінокій ботоксний карлік сидів на кушетці і плакав, разглядуя стариє фотографії і виписку з лічних банковських счетов. А в ето врємя агресівна толпа за окном істєрічно волала "Слава Росії", шагала строєм крьостним ходом вокруг Крима і попутно ізбівала всяческих чурок хоругвямі і іконами. Желєзний занавєс плавно кружляв над толпой, опускаясь всьо ніже і ніже. Радостні воплі толпи отражались от нього, многократно усіліваясь і вводя насєлєніє в состояніє патріотічєского оргазма. Огромна, но з'їхавшая з катушок страна погружалася в ночь...
Комментариев нет:
Отправить комментарий