На жаль, відповідь не помістилася в коммент, то ж я вирішив спробувати викласти її окремим постом.
* * *
Я можу сказати, шо думаю з цього приводу. Но зразу попереджаю, оглядуясь на попередні спроби аналіза, шо аналітік із дохтура нє очєнь.
Вважаю, шо Путіна треба розглядати як особистість з охрєнєнним комплєксом неповноцінності. Оці всі бикування на тєму "ви мнє нє указ" до западного сообщєства, оце нестримне бажання "хєрачить", шоб увійти в історію собіратєлєм імпєрії (бо в історії Росії на уважаємом мєстє тільки собіратєлі. А рєформатори як правило поріцаємі, їх ніхто не любить за посягатєльства на духовні скрєпи); велике бажання мати стабільно високий рейтинг і самолюбованіє, що виражається в поп-культурі ("Хочу такого, як Путін" і подібні висери російської естради, які з'явилися явно не на пустому місці - хтось підлизувався, використовуючи слабкість до нарцисизму)...
Перед нами постає злобний мєлкий карлік, який понімає, шо хуйло, но пнеться стать імпєратором. Причому я впевнений, шо погоняло "хуйло", яке Путіну навісили українці, являється не останнім його стимулом нас хєрачить.
Но в то же врємя цей карлік привик до роскоші. У нього купа дворцов, шикарні яхти, навіть дорогий годинник. Карлік привик до уваженія. Оці всі G9, обложки "Таймс" і прочі уступки - це просто цинічно прорахована Заходом тактика, шоб контролювати Путіна, підживлюючи його іллюзію собствєнной важності (тіпа, такой вєлікій правітєль, как ви, конєшно же должен понімать, шо надо поступать так, а газ продавать за такую цену). До певної міри це працювало. А потім відбулася Грузія.
Грузія відбулася молнієносним бліцкригом, і Путін зупинився при першій же різкій реакції Заходу, який откровєнно тормозив, не бажаючи вмішуваться (і тут не нада нікого винить, ми тоже не горіли бажанням порушувати "добрососєдскі" корупційні схеми через якусь там Грузію). Таким чином утворився певний статус кво, коли Європа шось для віда промямлила і пішла смоктати російський газ і бабло, а Путін, вродє би, успокоївся. І всім, кромє грузін, харашо. Но кого в Європі волнують грузіни? Нагадую, вони не особо волновали даже нас.
Цей самий "фінт ушами" Путін планірував провернути і з нами: молнієносним бліцкригом одтяпати територію і швиденько домовитись з Заходом, знову залігши на дно і залишивши від України обрубок, який самостійно вижити ніяк не міг і тому впав би під російський вплив (бо західній економіці зайвий тягар теж нафіг не здався).
Но в Криму все пішло не так. А саме, ніхто не стріляв у відповідь. І повода наступать, який Лавров мог скормить світовому сообщєству, не було. Кримська кампанія затягнулася, заходу прийшлось скрипіти і якось рєагірувать, болєзнєнно поглядуя на смачну російську трубу. І в целом дохтура не покидає відчуття, шо єслі би Кримом все і закончилось, то под зорким наглядом Мєркєль ми би подписали акт отрєчєнія від півострова і Путін знову остався би побєдітєлєм, собіратєлєм і просто вєлікім.
Но, швидше за все, на певному етапі в ігру вмішались наші родниє риги, які запевнили, шо Донбас сам пойдьот, вони все контролірують, только нада трохи помочь оружієм, а укри лохи стрєлять в братьєв не будуть, так шо цілком проканає кримський варіант, і т.п. Хотя дохтур тут може ошибаться, но в любом случає на Донбасі Путін столкнувся з грандіозним обломом, прєдвєщавшим затяжну і дорогу кампанію.
Запад все ше отчаянно скрипів і размишляв на тєму, а чи желає справді Донбасс буть з Україною, старатєльно не замєчая російську армію і бронєтєхніку. Кромє США, бо США від російської труби не мають вигоди. І тому перші почали бити на сполох.
А потом случився Малазійський "Боїнг".
В принципі, хардкор для Росії почався саме з падіння "Боїнга". В ход пошлі реально жосткі санкції, Росія постєпєнно становилась ізгоєм. Путін впав на непонятку: як так? Вчєра називали вєлікім, взяли в Г9, умоляли про перезагрузку, а сьогодні називають заправщиком.
Затєм він тупо обідився і упав у об'ятья Кітая, який йому іскрєннє соболєзнує, соглашається, шо запад - це говно, і Азія - наше всьо, і паралєльно жадно поглядує, шо би собі поімєть з ізгоя, якому больше нєкуда йти.
Тож фактично щас у башкі Путіна відбуваються постоянні качєлі: з одного боку, чувство злоби і мєсті за уніженіє заставляє його желать хєрачить. І окруженіє тоже на цьому настаює, бо там собрались одні клінічєскі ідіоти з мєнтальностью Дугіна, яким імпєрія наше всьо, а успєшность імпєрії ізмєряється квадратними кіломєтрами. А з іншого боку, Путін хоче буть уважаємим міровим лідєром, який може позволить собі кокєтліво вщипнути за дупу Мєркєль, послать Обаму з його настойчівой перезагрузкой, прінять участіє в осбуждєнії судьби Сірії і прочіх стран. Він хоче бути великим гєополітіком і понімає, шо путь до цього лежить через втрату України, і шо прєжніх позіцій уже не вернуть: да, будуть приглашать, возможно даже вислушувать і в чомусь соглашаться. Но уважати вже не будуть.
Тому Путін старається постійно підтримувати готовность хєрачить, мати перевагу, залякувати нас, с наслаждєнієм наблюдая за нашим страхом. Путін хоче ввєргнуть нас в хаос, нашими руками убрать нашу же власть і нав'язати своїх людей, унізіть кожного українця, зробити нас ніщими і нещасними. І підняти свій рейтінг в Росії завдяки цьому до 146%.
І в ідєале зробити це без війни. Бо розуміє, шо єсть чєрта "до", до якої його ше звуть на якісь там самміти і в принципє не брєзгують ізрєдка поболтать, а єсть чєрта "послє", про яку може обстоятєльно росказать коллєга Кім Чен Ин, який повністю залежить від Кітая економічно. А з Кітая такий кормілєц, шо Північна Корея вже багато років потерпає від банальної нестачі продуктів пітанія.
Перешагнуть цю саму черту - величезний психологічний бар'єр для Путіна. Но це не значить, шо він не в змозі його подолати. Це лише значить, шо він до останнього буде вагатися, взвєшуя всі "за" і "проти".
І Запад пока шо дуже старається втєльмяшить в ботоксний мозг, шо тєрять таки єсть шо. І, не смотря на томітєльне ожиданіє "воєнного пєрємірія", запад зовсім не дає слабину в своїй позиції, що дало б Путіну повод внутрішньо переступити через психологічний бар'єр і начать хєрачить.
Да, треба розуміти мотіви Запада. А вони прості: Путін з самого початку копірував Гітлєра, демонстрував повну неадекватність. А Європа дуже добре пам'ятає Другу Світову. І якщо до "Боїнга" західна спільнота вважала, шо це все проблеми якоїсь далекої України і їх не касається (прімєрно як ми реагуємо на новості про війну в Лівії чи в Сомалі), то зараз у них (стараннями російських шовіністів і наших партнерів у тому числі - чого вартувала одна заява Жиріновського про коврові бомбомєтанія Європи) з'явився страх, що Путін вже не зупиниться. Як і Гітлер свого часу не зупинився на Чехословакії і пішов далі. Можливо, цього б не сталося. Та все ж краще трошечки перебдіть, чим потім об'яснять ізбіратєлям, чого русскіє бомблять їхні міста та села ядєрними боєголовками...
Якось так дохтур уявляє собі ситуацію. Вибачайте, якшо трохи сумбурно.
Комментариев нет:
Отправить комментарий