Листая школьний учєбнік. - І архєологію тоже люблю.
Путін достав з кармана іскопаємий хімічєский карандаш і прийнявся перечоркувать страніци одну за другой. Группа молодих історіков сиділа напротів і восторженно наблюдала.
- Вот про Гітлєра, к прімєру, хорошо написано, шо он бил фашистом і сволочью. Смалодушнічав і просрав такую войну… - мєчтатєльно замєтіл Путін. - Только почєму нігдє нє указано, шо Гітлєр бил также укропом? Потому шо настоящій русскій нікгда би нє проіграл.
- Владімір Владіміровіч, - робко прокашлявся один із юних історіков. - Я сам із Крима.. Разрєшитє от всєго сєрдца поблагодаріть вас за русскій Крим, а то вєдь укропи над намі так іздєвалісь, что іной раз піва нє купіш, бо непонятно, чи ценнік набран в українской, чи русской раскладкє.
- Ай, фігня вопрос, - скромно отмахнувся Путін. - Кстаті, Крим - ето шо? Правільно, мєсто, гдє равноапостольний князь Владімір крєстіл Русь. Слєдоватєльно Крим чєй? Русскій.
- Так вєдь то била Кієвська Русь, Россії тогда єщо нє било, - робко замєтіл какой-то голос.
- Ми с міністрами тут свєщалісь, стоїть лі за подобні фальсіфікації історії сразу расстрєлівать, ілі на пєрвий раз в лагєря, - злобно прошипів Путін. - Потому шо імєнно історя позволяєт нам заявлять права на чужі тєрріторії. Вот, к прімєру, архєологі под Воронєжом нашлі чєловєка, пробілі по гєнам - і оказалось, шо європєйци на самом дєлє ісконно русскіє люді. А значіт, їх срочно нужно спасать!
Присутствующі восхіщонно захлопали в ладоші.
- Вообщє расовиє вопроси очєнь важни, - замєтіл Путін, доставая штангенциркуль і ізмєряя їм чєрєп сідящєго рядом юноші. - Вот ви, к прімєру, чістокровний русскій. А ето значіт, шо у вас в організмє єсть лішняя хромосома. І єслі прікажут хєрачить, то нє будєтє умнічать, а станєтє ісполнять, нє особо внікая в суть. А гдє, кстаті, сідіт жидоукропська морда, которая шото вякнула по поводу Кієвской Русі?
Двері комнати приоткрились і внутрь просунулась сєдєюща башка какого-то чурки.
- Владімір Владіміровіч, - громко шепнув чурка. - Тут із ДНР звонят. Срочно просят бабло, бо послєднє ушло на вибори.
- Шойгу, ти дурак? - поінтєрєсувався Путін. - Скажи, шо я дал їм оружіє, і пусть тєпєрь крутятся, как хотят.
Чурка понімающе кивнув і висунувся, закривши за собою двєрь.
- Так вот, шо касаєтся Кієвской Русі, - задумався Путін. - Єслі би Ярослав якоби Мудрий в своє врємя хєрньой нє страдал і назначіл толкового прєємніка, то сєгодня ми би с вамі жілі в вєдущєй міровой дєржавє. А так послє єго смєрті наслєднікі прінялісь хєрачіть друг друга, хто-то із них не видержав гєноціда і бросілся в бєга. В рєзультатє получилось гєополітічєскоє нєдоразумєніє со століцей в Москвє. Потому бєз аннексії Кієва нє обойтісь, государство ніхрєна нє складиваєтся.
Двєрь снова пріоткрилась, явив собравшимся знакому лоснящуюся морду.
- Владімір Владіміровіч, із ДНР просілі пєрєдать, шо укропи наступают по всєм фронтам і надо срочно хєрачить в направлєнії Маруполя, бо там много зєрна і зімой буде шо покушать.
- Пєрєдай етім дєгєнєратам, шо я щас отдам пріказ, і наші войска, которих, конєшно же, нєт, єщо пару їхніх воєнних баз расхєрачат, - намєкнув Путін. Морда плотоядно улибнулась і ісчєзла.
- Сєйчас многіє крітікуют пакт Молотова-Ріббєнтропа і раздєл Польші, - продолжил Путін. - Но прі том забувають, шо когда Гітлєр аннексіровал Чєхословакію, Польша тоже хватонула кусочєк чужой зємлі. Вот і прілєтєла обраточка. Так прі чом тут многоуважаємий Сталін і товаріщ Молотов? Ілі взять продажу Аляскі. Шо за самоуправство? У Російського сєната разрєшенія не спросили, з Государствєнним совєтом не консультіровались. Отдали кучу зємлі за стоїмость прілічного особняка на Рубльовкє. А вєдь єслі копнуть поглубже, то получаєтся, что формальниє процедури нарушени, і договор нєдєйствітєльний. Слєдоватєльно, надо би било вєрнуть.
- Так вєдь і вам дума разрєшенія нє дала на ввод солдат на Донбасс, - хіхікнув знакомий голос. - Вєрнєє дала, но потом забрала. І формально ви щас хєрачітє там нєзаконно.
- Нєт, такі чістокровний жид, а не жидоукроп, - хіщно принюхався Путін. - Коломойского чєм-то напомінаєт… Ну-ка, встал!
Молодиє історікі нєдоумьонно переглянулись.
- Я сказал, хто хєрню щас про наші войска на Донбассє ньос, встал нємєдлєнно!
- Так вєдь ми молчалі, Владімір Владіміровіч, - растєрянно призналась какая-то дєвушка. - І вас вніматєльно слушалі, шоб понімать, о чьом завтра писать в учєбніках і расказувать дєтям. Развє ми би посмєлі…
- Ідіот, - укорив голос. - Ето же я, голос разума. Ну, скажу тєбє, і піздєц в твоєй головє твориться. Сплошной ботокс впєрємєшку со слипшимися комкамі вати...
- О, щас слишалі? - поінтєрєсувався Путін, поднмая ввех указатєльний палець. Молодиє історікі нєловко зайорзалі.
- Вродє да, Владімір Владіміровіч, - робко отвєтіл хто-то із собравшіхся. - Навєрноє шото за окном…
Путін вскочив на ноги, бросілся к окну і прийнявся агрессівно обнюхувать броніроване стєкло.
- А ви замєчалі, шо клопи пахнут коньяком? - вдруг спросив він, снімая с окна какую-то букашку і отправляя сєбє в рот. - Помню, как-то нажрался клопов і такоє било похмєльє…
Юні історікі с опаской смотрєлі на нього, раззінув рти.
- Тут гдє-то жучок, - признався Путін. - І каждий раз, когда я собіраюсь отдать команду хєрачить, он трансліруєт в мозг якусь хєрню о курсє доллара, стоїмості нєфті, санкціях і Кітає. Найті би єго…
Путін сняв со стєкла ше одного клопа і тут же його сожрав.
- Можно ми пойдьом? - злякано уточнив какой-то юноша. - Нам єщо кандідатскую діссєртацію по мотівам сєгодняшней встрєчі писать.
- Ідітє, - разрєшив Путін. - І обязатєльно всьо напішітє. Потому шо імпєрія строїться сначала в могзах, а потом вже на полє бітви. Хєрачить, хєрачить!..
Путін стукнувся лбом об стєкло і непроізвольно пустив слину. Юниє дарованія осторжно поднялісь і на ципочках вишлі із комнати...
Комментариев нет:
Отправить комментарий