Суботнє

Діло було ще в прошлому тисячолітті, зима того року затягнулася, дуже хотілося весни. То дід, великий любітєль меропріятій на природі, підбив групу кумів і друзів поїхати празнувать 8 марта на берег Дніпра. З шашликами.

Куми і друзі радосно согласилися, набрали з собою разної снєді, напоїв, дружин і дітей. Серед дітей були два пацани предхуліганського возраста 10-11 років і дєвочка-кнопочка років 5-ти. В дєвочки були косічки, дзвінкий голос і червоний резиновий м'ячик.

Пока ми облаштовували стіл до празніка та розводили багаття, хлопці воспользувалися гендерним преімуществом і відібрали в дєвочки м'яч. Но дівчинка проявила бойцовські качества і з веселим криком та вереском ганяла тих нещасних хлопців по поляні, час від часу заганяючи їх в чагарники. А потім галасливо вимагала повернення м'яча в поле.

На якомусь етапі ми потєряли дітей із поля зору, аж почули наростаючий жалісний плач. Тембр плачу ясно свідчив - дівчинка вдалася до сліз, як до останнього средства шантажу, коли женщині щось не дають, що їй дуже нада.

Дід з дєцтва не виносить жіночих сліз, а слухать плач дівчат любого возраста више моїх сил. То й пішов розібратися шо случилося. А случилася обична в таких випадках ситуація - м'яч упав у воду і дістати його хлопці не можуть. Хотя й повиламували лозини і пробували ними до того м'яча дотягтися.

Побачивши діда дівчинка мастєрськи взяла слєдующу октаву. Дідові тут же підсвідомо захотілося дістати хоч зірочку з неба, лиш би дитина не плакала. М'яч уже далеченько відплив від берега, дістати його було можна лише вплав. Шо дід і зробив.

Швидко роздягся і поліз у воду. Пливу. А, да - забув сказать, шо по Дніпру тоді ще крига пливла, а подекуди невеличкі айсберги. Ну і среді айсбергів дід в червоних трусєлях з благородною місією повернути дитині її імущество. Задача усложнялася тим, шо м'яч не просто так відпливав від берега - його ще й вітром відносило. Кліматичні условія були непрості, прийшлося енергічніше заработать руками й ногами. Холод був дикий.

Доплив всьо-таки дід до м'яча, і давай вертатися з ним до берега, по ватерполістськи ведучи його перед собою. Коли пізніше дід дивився фінальні сцени з фільму "Титаник", то не міг не відзначити нєкотору нєєстєственность ігри акторів. В жізні всьо намного жостче. Нада було Кемерону сначала потренірувать Ді Капріо в зимовому Дніпрі. Тоді й ігра актора була достовірнішою. А то удівляються всі чого Ді Капріо "Оскара" ніяк не дадуть.

Так вот, доплив дід з тим м'ячем весь синій і задубілий до берега, де його чекала група кумів і друзів на чолі з довольною п'ятилітньою кнопочкою. Якій дід повернув добуту в боротьбі із стихією собственность, намагаючись при цьому мило улибаться. Улибка, правда, була нєсколько дерев'яна. Друзі піднесли чарку, куми стали розтирать полотєнцами, всі дружно восхіщалися та називали діда придурком.

В разгар торжественної встречі роздався дзвінкий голос дівчинки: "Іще!". В діда йокнуло серце.

Видатний воротар київського Динамо і збірної України Олександр Шовковський міг би позавідувать стрибку мого кума, який в польоті піймав кинутий дівчинкою в Дніпро м'яч. Сам він при цьому нєсколько пострадав, бо забите праве плече в нього боліло аж до Великодня. І ще довгенько потому навіть чарку брав лівою.

***

Пройшли роки, дівчинка виросла і стала справжньою красунею. Уже має жениха. Жених - хороший хлопець, серйозний і добрий. Но нада би йому посовітувать починать загартовуваться і щодня обливаться холодною водою. На всякий случай :)