Два хмурих жлоба в кожаних куртках подхватили дворніка Васю і поволокли в бліжайший свободний автозак.
- Е, ви чєго? - злякався Вася. - Ви хто, куда мєня тащітє?
- Разбєрьомся, - обнадьожили жлоби, защолкуя на Васє наручніки.
- Так єво, піндоса кончєного! - обрадуванно подскочила якась старушка і увлєчонно захлопала перед жлобами в ладоші.
- Я не піндос, я русскій! - отчаянно коловся Вася, громко ридая.
- Так он, козьол, протів Путіна? - прєдположила бабка, гнєвно сотрясая вечірній воздух своїм костлявим кулачком. - Ух я тєбє...
- Прасковья Ільїнічна, а ето не ви случайно два раза подряд за Лужкова голосовалі? - уточнив один із жлобов.
- Лужкова?..
Бабка іспуганно попятілась.
- Нєт, не знаю такого.
І бистро посємєніла прочь, втягнувши голову в плечі.
- І я за Лужкова ні разу не голосовал, - с надєждой оживився Вася. - А вот Міхалич, гніда, тайно любіт укропов і нєнавідіт Путіна. Нєдавно сєбє машину купив. За какіє, спрашується, шиши, когда у прілічних людей крізіс і імпортозамєщєніє? Продался он, точно вам говорю...
- Шумиш ти много, - пожалувались жлоби, замахуясь дубінками. Вася злякано вскрикнув і потєряв сознаніє...
- Ну і тяжолий же ти, містер Андерсон...
Вася очнувся і тіхонько застонав, с трудом питаясь открить запливші от побоєв глаза. Хто-то куда-то тащив його по полутьомному корідору подвального помєщєнія. Разогрєтий от пролєгающей под потолком теплотраси воздух воняв сиростью і дохлими крисами.
- Пожалуйста, не надо мєня стрєлять. Я всьо скажу... - сльозно взмолився дворнік Вася, чувствуя, як по ногє прєдатєльскі потекло шото тьопле.
- Смотрі і слушай вніматєльно.
Чорний как ночь мужик в длінном плаще і нелєпих чорних очках прислонив Васю к стєнкє і присів накарачки навпроти.
- Вот двє таблєтки: синя і красна. Слопаєш красну - і навсєгда забудеш о нашей встрєчє. Но єслі заглотиш синю - узнаєш правду о Путінє, о жлобах, і как на самом дєлє устроєн мір.
Мужик протянув Васє чорну ладонь, на которой лежали двє разноцвєтні капсули.
- Ага, знаєм ми ваші лєкарства от забивчівості, - проворчал Вася, хватая синю таблєтку. - Літвінєнко, вон, скушав уже одну...
Вася сунув капсулу в рот і недоумьонно уставився на мужика:
- А запить?
- Щас.
Мужик достав тєлєфон і шото сказав туда не по русскі. Затєм довольно кивнув і достав із-за спини ящик новєнькой мінєралки.
- Бери, пий. Кстаті, мєня зовут Маковєй.
- І шо за дурацьке імя... - успєл подумать дворнік Вася, мєдлєнно провалюясь в черноту...
- Вставайтє, містер Андерсон, бо вже утро.
Пріятний женський голос нємєдлєнно взбодрив дворніка Васю, от которого год назад ушла послєдня жена к мєстной звєздє алкоголіку, спокусившись дєнєжной компєнсацієй, шо неожиданно свалилась тому на голову за пропавшего на ростовскіх учєніях брата, как бліжайшему родствєнніку.
- Гусари нє спят! - гордо викрикнув Вася спросонок і открив глаза. Він лежав в ісключітєльно мягкой і душистой постєлі на огромной кроваті, стоявшей посрєді комнати з ослєпітєльно бєлими стєнами.
- С добрим утром, а вот ваше кохве.
До Васі подошла стройная високая незнакомка в коротком розовом халатікє і протянула ідєально вимиту і не надщерблену чашку, істочавшу кохвєйний аромат. Вася жадно вцепився в чашку, видудлив содєржиме до дна і незамєтно надкусив краєшек, подлєнько улибаясь.
- Хароше кохвє. А ви тут одна живьотє? В каком районє квартірка?
- Неподальоку от Єлісєйських полєй, - кокєтліво улибнулась незнакомка. - А ви в жизні красівєє, чим на фотографіях.
- Єлісєйські поля? - сосрєдоточєнно нахмурився Вася. - Ето десь на Рубльовкє? Бо в Бірюльово я таких не припомню...
- Ето Паріж, - розсміялася незнакомка, присажуясь на кровать і забрасуя ногу на ногу.
- Шо?!
Возмущонний Вася вскочив з постєлі і подбєжав к окну. За окном одіноко стовбичив узнаваємий шпіль Ейфєлєвой башні.
- Капєц, ви шо, охрєнєлі? - не поняв Вася. - Как я сюда попал?
- А то тіпа ти не помниш?
В комнату війшов Маковєй в сємєйних плавках, вивалив напоказ накачанний торс, і улибнувся дємонстратівно-бєлоснєжной улибкой:
- Не успєл оказаться в Європє, как вот тєбє і підарас, - злобно побубнив Вася. - Глянь, какой чістий, ухоженний. Не мужик... Так шо я должен бил помніть?
- Как випив синю таблєтку, - напомнив Маковєй. - І как ми тєбя потом через Бєларусь і Польшу витягували із ватріци.
- Какой нахрєн ватріци? - недоумєвал Вася.
- Трілітрі, покажи.
Незнакомка витянула наманікюрену ручку і нажала на кнопку пульта. Огромна панель тєлєвізора на стєнє вдруг ожила і по екрану побігли непонятниє сімволи.
- Совпадєніє? Нєт, не думаю, - послишався із дінаміков устрашающий голос Кісєльова. - Ну а тєпєрь о хорошем: сєгодня Владімір Путін виступіл на єжегодном виступлєнії перед виступающими на єжегодних виступлєніях виступающими і заявіл, цитірую: хєрачить, хєрачить, хєрачить. Конєц цитати...
- Шо ето? - не поняв Вася.
- Ето ватріца, - отвєтіла незнакомка, кивая на екран. - Со врємєнєм прівикаєш і даже разлічаєш в сімволах туманні образи чєловєчков.
- А я подумав, шо то антенна сломалась, - хмикнув Вася. - Харош уже мозги парить. Шо я, "Вєсті" нікогда нє смотрєл, чтоль?
- Всьо гораздо сєрйознєє, - покачав головой Маковєй. - Давай я тєбє расскажу. Смотрі, когда-то, ніхто вже не помнить точно когда, люді создалі репресивну машину, шоби било удобнєє править другімі людьми.
Маковєй виключив тєлєвізор і жестом пригласив Васю присісти рядом со скучающей незнакомкой, томно виглядующей в окно. Вася послушно заліз на кровать з ногами і прийнявся строїть незнакомкє подвипивші глазки.
- Со врємєнєм репресивна машина всьо разрасталась, наращувала мишци за счот інтєллєкта. І однажди вдруг поняла, шо імєнно чєловєк - свободне, мисляще, способне к дєйствію сущєство, - прєдставляєт для неї смєртєльну опасность, - продолжав Маковєй. - Поначалу она безжалостно ісстрєбляла людей, но потом сіла і прикинула, шо рєсурс етот не безконєчєн і скоро вже не останеться на кому паразітіровать. Потому на самом верху било прінято волєвоє рєшеніє прєкратіть неконтроліруєме ісстрєблєніє популяції і вмєсто етого создати штучну реальність - ватріцу - котора смогла би замєніть со врємєнєм людям реальний мір.
- А в чістом полє сістєма град. За намі Путін і Сталінград, - мугикав Вася под нос, завзято колупая бєлую стєну желєзним рубльом.
- Містер Андерсон,- негромко позвав Маковєй.
- Шо? Я слушаю.
Вася ловко спрятав рубль в карман, сунув руки за спину і вніматєльно уставився на незнакомку, яка дємонстрірувала ізящні форми сквозь нємного задравшийся вгору халат.
- Кстаті, а почєму мєня всє називают містером Андерсоном? - поінтєрєсувався Вася. - Мєня Васілій зовут.
- Уже нєт, - подмигнула йому нєзнакомка і достала із-за пазухи новєнький загранічний паспорт. - Вот твоя новая лічность і путьовка в новую жизнь.
Вася схватив паспорт в руки і прийнявся з інтєрєсом разглядувать незнакомиє букви.
- Продолжим, - прєдложив Маковєй. - Я відєл ето - бесконєчні хлопковиє поля, усєянниє людьми, над которими з ранку до ночі неусипно надзірали бесконєчниє новості, сєріали, низькопробниє шоу про расізм і половиє сношенія. І хмурих жлобов-паразітов, коториє бродят мєжду погружонними тєлєвізором в ватріцу нічєго не подозрєвающими людьми і хіщно висматрюють, де би чєго-то отжать, украсть ілі распіліть.
Маковєй подошол к Васє і лєгонько дав йому по рукам. Вася з пєрєпугу стукнувся головой об стєну і виронив желєзний рубль.
- Ти шо, нє відіш, шо тут чистота і рємонт? - поінтєрєсувався Маковєй. - Какого ти стєни портіш?
- А хто ж мєня дворніком тут возьмьот, єслі у вас всєгда будет чистота і рємонт? - поінтєрєсувався Вася, обіженно потирая ушиблєнний лоб. - Ти вєщай давай, не отвлєкайся. Ватріци-шматріци…
- Так вот, вся ета махіна по созданію альтернатівной реальності служит ліш одной целі, - наставітєльно сказав Маковєй, доставая откриту пачку медицинської вати. - Прєвратіть здорових, свободних людєй вот в ето.
Маковєй отломив кусочєк вати і протянув Васє.
- Я не понял, ти шо, укроп? - обідєлся тот. - Хохли нас ватою називають, і ти туда же? Єщо скажи, шо ти протів Путіна.
- А нєт нікакого Путіна, - грустно вздохнув Маковєй. - Іначє всьо било би слішком просто. Путін - ето всєго ліш агєнт, программа, призвана хєрачить для устрашенія всєх подряд. Убєй його - і он тут же перевоплотітся в любом чєловєкє, подключенном к ватріце. І как ні в чом не бивало вийде на очєрєдной тєлєефір і назначить нових врагов под бурні овації ватніков.
Маковєй притих і вдруг вспомнив:
- Ето ми називаєм ватніками подключенних к ватріце людєй, єслі шо. Ти не подумай, ми не расісти. Особєнно я.
- Корочє, ти закончіл уже? - уточнив Вася. - А знаєш, шо я обо вьом етом думаю?
- Откуда же мнє знать? - пожав плечами Маковєй. - Вот пойдьом до пророчиці, она нам всьо роскаже. І про тебе, і про твою ізбранность…
- Хрєн тєбє а не Путін, - Вася скрутив кукіш на правой рукє і ткнув под но Маковєю.
- Хрєн тєбє, а не Росія, - Вася продєлал то же самоє с лєвой рукой.
- І вообще, всє ви натовци і підараси. Нєнавіжу!
- Містер Андерсон, ето сєйчас не ви говорітє, а ватріца, - попробував урєзонить його Маковєй. - Сопротівляйтєсь, іначе она затащить вас обратно і ми вже нічєм не сможем помочь.
Вася вдруг задьоргався, словно його ударило током, і з отчотлівим хлопком вилєтающей пробки шампанського перевоплотився в Путіна.
- Шо, не ждалі, козли? - поінтєрєсувався Путін, с кривой ухмилкой разглядуя офігєвших Маковєя і незнакомку. - Всьо ізбранного іщєтє на моє мєсто? Санкціями душитє, спіскі свої чорниє составляєтє? А вот хрєн вам!
Путін взяв новєнький паспорт містера Андерсона і с наслаждєнієм разорвав його пополам.
- Нєт у нас больше ізбранних, хто в могілє, а хто в лагєрях. Ватріца нинчє сільна, как нікогда. І скоро распространітся по всєму свободному міру. Так шо готовьтєсь!
- Увідєш Путіна - тут же тікай, - процеділа сквозь зуби нєзнакомка, мєдлєнно пятясь к виходу.
- І куда ви собралісь тікать? - полюбопитствував Путін. - Ето моя планєта, я тут хозяїн. Как захочу - так і будєт.
- А вот і нєт, містер Андерсон, - твьордо сказав Маковєй. - Ето он там, у сєбя дома хозяїн. А тут - обичне хуйло. Сопротівляйтєсь, я точно знаю, ви - ізбранний.
- Сотий по счоту, - насмєшліво хмикнула нєзнакомка і вискользнула в корідор.
- А он больше нє способєн сопротівляться, - замєтіл Путін, доставая фамільний маузєр. - Нєт єго больше тут, і нікогда і нє било…
- Козли, достали крізісом і імпортозамєщніями. Зарплату, сволочі, заморозілі, - бормотав Вася, рьяно вимахуя мєтлой.
- Слиш, удод, ти в курсє о ватріце? - угрюмо поінтєрєсувались нєвєсть откуда взявшиєся жлоби, окруживши його плотним кольцом.
- Ватріца? - закліпав очима Вася, втягуя голову. - Нікогда о такой нє слишал.
- Правильно, - жлоби одобрітєльно похлопали його по плєчу. - Нєзнаніє - це блаженство. Мєті давай і не висовуйся.
Вася почтітєльно приложив руку к старой ушанкє і с утроєнной енергієй прийнявся разбрасувать мітлою жовте листя по тротуару…
Комментариев нет:
Отправить комментарий