Починаємо, як завжди з Наді Савченко, яка вже 26-й день тримає голодовку. Доступ до неї адвокатів і консула буде лише з 12-го січня і тому лише наступного понеділка ми узнаємо, в якому стані знаходиться наша Надя. В связі з ділом Савченко вже на сьогоднішній день висказалися чи не всі помітні дєятєлі человечества, даже Хуйло оприлюднив свою телячу впертість, шо нєудівітєльно. Мовчить, як воду в рот набрав, лише патріарх московський Гундяєв. В нього під боком вже майже місяць голодає ні в чому не повинна православна християнка, тому логічно було б, єслі би предводітєль московського православія хотя би для виду бовкнув шось нащот мілосєрдія і всьо такоє. Но Гундяєв в упор Надю не помічає, йому січас не до того. Натомість Гундяєв общається з космосом - вчора він провів сеанс связі з космонавтами на орбіті, відімо виясняя чи є Бог, чи нема. Космонавти внятної відповіді на інтересующі Гундяєва вопроси не дали, то він і вздохнув облєгчонно - значить можна і далі крутить тьомниє комерческіє дєлішкі, які дозволяють йому вести жізнь розбещеного олігарха та жить в резідєнціях, построєних в соответствії з тонкими художніми смаками а-ля-пшонка.
Дід Гундяєва і московське православіє згадав не случайно. Московська держава всігда держалася на двох китах - государственний апарат і православіє. Захиреніє государства всігда компенсовувалося подвижництвом церкви і наоборот. Одновременна деградація обох составляющих всігда приводила до грандіозних катаклізмів, пример якого людство наблюдало в 1917-1920 роках. Тоді Росія вилізла благодаря многократному посиленню сталінського государственного апарату при мінімізації ролі духовно обанкротившоїся напередодні революції московської церкви. В якій куражилися всякі клоуни тіпа Распутіна. У 1943 ж році, коли обанкротилася комуністична держава, Сталіну прийшлося уповать на релігію і тому були дані существенні послаблєнія православній церкві.
Сьогодні ми наблюдаєм класичний пример постєпенного банкротства путінського государства, яке не в состоянії ефективно бороться з економічними проблемами і яке загнало Росію в міжнародну ізоляцію. Казалось би, саме врем'я возвисить свій глас церкві. Но князі московської православної церкви ведуть себе точно так само, як і обичні путінські скоробагатьки - мерседеси, брюліки і всьо такоє. Среді священників все більше клоунів тіпа Охлобистіна, не хватає лише святого чорта тіпа Распутіна. Но Распутін січас і не нужен особо, раз в Росії є його почти шо однофамілєц Путін. Которий об'єднав в одном ліце і недолугість Ніколая ІІ, і гріховну одержимість Гришки Распутіна. А офіційна церква в ліце Гундяєва не лише не противиться разложенію, но остається по суті обслужующим персоналом для мирської власті, котора веде страну в тартарари.
Попитки ж укріпить государственний дух путьом об'явлєнія Севастополя сакральним городом і проекти поставити в Москві пам'ятник хрестителю - Великому київському князю Володимиру просто сміхотворні. Таким образом, констатуємо одночасне наростання кризових явищ і в московському государстві, і в московському православії, шо в целом Росію до добра не доведе. Ідьом дальше.
Самміт нормандської троіци в ліце Пороха, Меркель і Олланда, які планірують 15 січня осмотреть пацієнта Хуйла, остається под большим вопросом. Доцільність проведення такого самміту поставлено под сомнєніє самими западними лідєрами, шо підтверджує висказану позавчора дідом мисль - самміт в Астані більше нужен Хуйлу, чим Западу. Запад отмічає відсутність прогресу в лікуванні Хуйла, значить врем'я для консіліума ще не настало. Отсюда і скасування зустрічі міністрів іностранних дєл нормандського формату, яке мало состояться завтра. Ето звоночек Хуйлу - єслі ти, дурілка картонная, і дальше збираєшся нас за нос водіть, то нє відать тєбе отмени санкції.
Хуйло явно хоче проскочить через якусь шпаринку, но куди не поткнеться - віздє глуха стіна. Запад подсказує Хуйлу вихід з цього квеста - повна здача ДНР-ЛНР, прапори України над державними установами в Донецьку і Луганську, вивід російських військ з окупованих територій і повний контроль за російсько-українським кордоном - ось єдінственно правильний солюшн. Но Хуйло бздить і всцикається - понімає, падло, що після здачі ДНР-ЛНР слєдующим квестом нєпременно буде Крим. От і бикує, надіючись, шо все якось само розсосеться.
Розмишлєнія разнообразних отєчественних і заграничних наблюдатєлєй, шо Україна і Запад якоби заглотили наживку Хуйла совершить обмін Криму на Новососію дід щитає антинауковою пургою. Єслі ізначально Хуйло і розчитував на нєчто подобноє, то січас він уже сам понімає, шо повна здача Новососії означатиме для нього самого катастрофу і політичне фіаско, яке повлєче за собою не лише втрату Криму, но і самую жізнь. Ето путь в один конєц - пластічеська операція і втеча з Москви в женськом платьє. Та доживання віку десь на пляжі у Венесуелі. От він, дурашка, і впирається.
Запад же в свою очередь тоже на полумерах останавлюваться явно не намерен. І впорос Крима з повестки дня не знімає. Саме тому діда інтересувало, чи піднімали украінські експерти кримське питання на прошлих тайних консультаціях в Берліні. По всій відімості піднімали, бо наверняка получили решітєльний отказ москвських експертів даже обсуждать цей вопрос. Московські експерти прилітали в Берлін на політконсультації явно без інструкцій вести конструктивний діалог. А раз так, то і особого смисла проводити встречу міністрів 9 січня нема. Як і нема смисла летіть президентам у Астану.
Тим паче, шо мосьє Олланд зараз вже не має морального права залишати Францію, покуда не поймані терористи, які вчора совершили теракт в центрі Парижа. Дід співчуває рідним і близьким загиблих французьких журналістів і тоже вніматєльно наблюдає за пошуком вбивць. Но одновременно обращає вніманіє, шо Хуйло чуть лі не перший виразив соболєзнуваніє Олланду. Хуйло явно любить, коли в світі совершаються теракти, бо вони всігда способствували його посиленню. Напомню, шо теракт 11 вересня 2001 року фактично розв'язав Хуйлу руки в чеченській війні і він міг творити на многострадальній землі Чечні все, шо хотів. Видаючи свої преступлєнія за боротьбу з міжнародним тероризмом. Вже не кажу про теракти в Москві, які схилили общественне мнєніє росіян на користь жостких методів проти тієї ж Чечні. Таким образом, Хуйло подсознатєльно вже сприймає теракти, як добрий знак. Но людство все частіше начинає бачити за кожним терактом хижу усмішку самого Хуйла. І вже не важно, чи причастєн Хуйло до тих терактів, чи ні. Важно, шо його ім'я прочно асоціюється з любою херньою, яка б тільки не случалася на планеті.
Дід не утверждає, шо Хуйло має якето отношеніє до вчорашнього теракту в Парижі. Но вполнє очевидно, шо він собирається получить від тої трагічної події свої бонуси. Не случайно руссо-пропаганда получила команду розкручувать тему про причасность до теракту Ісламського государства Ірака і Леванта. Хуйло давно мечтає, щоб Америка пригласила його до совместної боротьби з ІГІЛом, щоб таким образом оказаться з Обамою в одном окопчике і под шумок перетєреть з ним влпроси Крима, України і санкцій. Дід наперед каже - наївні сподівання. Хуйло після кримьскої авантюри окончатєльно признан основною угрозою миру і стабільності на планеті і ніхто на Западі не піде на подобні мелкошулєрські договорняки. Так шо, як би Хуйло не ізголявся, його усілія в цьому напрямку остануться напрасними.
Дід не має доступу до ведущихся подковйорних договорняков, но по спорадичним ізвестіям, які попадають у ЗМІ, робить вивод, шо даже каркасно проект возможного договору ще пока не сформовано. Саме тому на стіл перед Хуйлом постоянно вбрасуються нові і нові козирні карти. Дзюдоїст Хуйло не схотів грати в шахмати, то з ним начали іграть в подкидного дурачка. Тільки вся команда ігроков грає проти одного Хуйла. В якого осталася одна козирна карта - ядєрне оружіє - яку класти на стіл апріорі нільзя. Но перед самим Хуйлом вже виклали довгий ряд карт, бити які він фізично не в состоянії, а іменно: Акт про підтримку свободи в Украіні, позаблоковий статус України з перспективою членства в НАТО, кредитні обмеження для російських компаній, угроза порушити фінансові схеми, які Хуйло вистраював багато років і ще багато-багато других карт. Люба попитка Хуйла дьорнуться приводить до того, шо перед ним кладуть ще дві-три нові карти - іграй, падло. Ілі здавайся, погони ми тобі і так повісимо. В Хуйла від цієї затягнувшоїся ігри вже голова обертом іде і він предпочитає просто не замічать ті карти. Надіючись, що вони самі собою кудато іщезнуть. Но вони не іщезають, а часікі ведь тікают. І врем'я грає не в пользу Хуйла.
В полобній ситуації любий загнаний в угол діктатор начинає уповать на містику ілі на чудо. Гітлєр вплоть до 30 квітня 1945 року пребував у подобних фантазіях. То він надіявся на разброд і шатаніє між Сталіним, Рузвельтом та Черчілєм, то радувався смерті Рузвельта, то мріяв про якуто вундер-ваффен, яка позволить йому виграти войну одним махом. В самому кінці істово уповав на полководчеські таланти генерала Венка, но і це йому не помогло. Прийшлося випить йаду. Хуйло тоже вже переселяється в область містики і розчитує на своє везіння. Він наверняка єжеднєвно молиться, шоб США розлаялися з ЄС, ілі шоб ЄС розгавкалося між собою, ілі шоб всі дружно махнули рукою на Україну. Но молитви Хуйла услишані не будуть - нічого цього не станеться, напрасні сполівання. Хуйло нарушив саму главну заповедь міжнародної політики - довіра. Йому зараз ніхто не вірить. І ніхто не щитає себе зобов'язаним вести себе по відношенню до Хуйла порядочно. Обманювати брехуна не гріх. Намахувати шулєра - свята об'язанность всіх порядних людей. Таким образом, за шо Хуйло боровся - на то і напоровся. Він сам тепер нікому вірити не може. Звідси і його колєбанія та нєрешітєльность. Даже єслі Хуйло вдруг уже і мріє нарешті договориться і закрити це українське питання, в нього нема гарантії, шо його не кинуть. А от не треба було рвати Будапештський меморандум, а потом беззастєнчиво брехати світові. Патологічний брехунець Хуйло набрехав вже всім кругом і тепер йому вже не вірять даже прихильники ДНР-ЛНР, яким він тоже много чого наобіщав. І як всігда кинув.
Пребувающий в області містики Хуйло надіється, шо ціна на нафту всьо же виросте. Ну хотя би до 100. Ілі принаймні до 90. Тому особенно вніматєльно ізучає сводки про состояніє здоров'я короля Саудівської Аравії, наївно полагая, шо смерть цього могарха повлєче за собою подорожчання ціни на нафту. У всякому случаї вніманіє руссо-пропаганди до стану здоров'я короля свідчить, шо Кремль вніматєльно стежить за новостями з Ер-Ріяда. Помимо моральної сторони вопроса - бажати смерті кому би то не було гріх - активне обговорення цієї теми в руссо-ЗМІ свідчить про настроі в Кремлі. Де вже готові хапатися за соломинку, шоб якось врятуватися. Дід запевняє, єслі даже Абдуллах ібн Абдул-Азіз аль Сауд переселиться в лучший із міров, Хуйлу це ніяк не поможе. Хуйлу, кстаті, дід скорої смерті тоже не желає. Дід желає йому долгіх лєт жізні на уранових рудніках в Кіровоградській області.
Меж тєм, надєжди Хуйла на подорожчання нафти з началом нового года ніяк не хочуть виправдовуватися. За бочку БРЕНТа дають зранку 51,38 доллара, а за бочку російського ЮРАЛСа, соответственно дето 46-47 долларов. Хуйло на людях ізлучає уверенность в завтрашнєм днє, а всячеські експерти ззгадують времена, коли нафта була по 10 ілі даже по 8 долларов, і ніхто не помер. Но діло в тому, шо в наркоманів є тенденція періодично увелічувать дозу. Бо стара доза вже не бере. Тому єслі у 90-х роках Росію приятно штирило від 30 долларов, то в 2015, коли доза доростала до 150, при теперішніх 50, наркотично залежній від нафти економіці РФ дика ломка гарантірувана. Наблюдаєм.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Надю і за всіх полонених, помагаємо Армії, ведемо спортивний образ хиття і читаєм repka.club.
Та слєдім, шоб віздє парядок був.
P.S. Хвилинка історії. Битва при Синіх Водах.
Всі ви, безперечно, добре знаєте про битву під Жовтими Водами, коли навесні 1648 року козацько-селянське військо Богдана Хмельницького спільно з кримськотатарськими союзниками вщент розтрощило авангард польської кварцяної армії, здобувши таким чином першу яскраву перемогу у визвольній війні.
Але прапор наш недаремно синьо-жовтий, була в нашій історії ще й битва при Синіх Водах. Яка чомусь менш відома. Ну, не чомусь, а тому, шо російській державній історіографії було невигідно згадувати про славні сторінки історії Украіни. То дід трохи розкаже й про цю, не менш славну битву.
Діло було у 1362 році. Над більшою частиною Русі вже більш, ніж 120 років владарювали монголи. Тодішні русичі ще мали добре пам'ятати розповіді своїх дідів про монгольську навалу і про падіння Києва у 1240 році. Був, мабуть, і страх перед воєнним мистецтвом монголів, які більш, ніж століття не знали поразок. Але шото нада було робити. В Литві на той час при владі був розумний і енергійний правитель Ольгерд. Якому ті монголи тоже допекли до печінок. Но воювати з ними самотужки Ольгерд не міг. Надія була лише на об'єднання з русичами. Були проведені подковйорні переговори з руськими князями, в часності з Корятовичами, і союзники приступили до формування спільної армії. Влітку 1362 року об'єднана армія русичів і литовців рушила в похід і дійшла до околиць сучасного селища Новоархангельськ в Кіровоградській області. Там були помічені три монгольські армії во главе з нойонами Мурада Хутлу-беєм, Хаджі-беєм і Демір-беєм. Монголи з улибкою спостерігали за пересуванням втомлених на той час воінів союзної армії, і прикидували, як би їх удобніше розгромити та поживитися обозами. Монголи відчували себе на теперішній кіровоградщині повними хазяями. Але русько-литовські полководці, хоть їм і страшно було, вже добре знали монгольські прийомчики і розробили немало тактичних контрзаходів. Битва була дуже трудна і точилася три місяці - з 24 вересня по 25 грудня.
Сначала монгольська кіннота примінили свою обичу тактику швидких ударів по флангам з одночасним засипанням ворога градом стріл. Але русичі з литовцями були добре екіпіровані і правильно вистроїли свої війська, зірвавши спроби монголів обійти їх із флангів. Хмари стріл також майже не завдавали їм шкоди, бо напередодні походу наші ковалі добряче постаралися, щоб накувати воїнам хороші обладунки. Тому бійці спокійно перечікували хвилі атак, лише раз у раз прикриваючись щитами. Коли монголи побачили, шо толку від дальніх обстрілів нема, вони почали атакувати кінними лавами безпосередньо вишикувані ряди воїнів. І тут строї раптом ощетинилися довжелезними списами, які скидали монгольських вершників на землю, а шаблі довершували справу. Монголи несли великі втрати, стали обережніші, але надії на перемогу не залишали. І тут треба віддати належне нашим білоруським сябрам - новогрудські воіни (з сучасної Гродненської області) оказалися чудовими арбалетниками. І прицільно валили монголів з величезної відстані, сіючи в їхніх рядах жах і замешатєльство.
В результаті битви монгольські армії були розтрощені, а всі три нойони палі смертью храбрих. Більша частина сучасної Украіни таким чином була остаточно і назавжди звільнена від монгольського нашестя. Більше того - битва при Синіх Водах була першою історично зафіксованою нищівною поразкою монголів і відбулася ще за 18 років до Куликовської битви 1380 року. На відміну від Куликовської битви, результатом якої став реванш Тохтамиша у 1382 році, після Синіх Вод монголи на реванш так ніколи і не наважилися.
Звільнені від монголів землі увійшли до складу ВКЛ - Великого Князівства Литовського - і в цивілізаційному відношенні це було прогресивним явищем та сприяло розвитку українських земель. Тому не дивно, що згодом, у ХVII столітті випускники Києво-Могилянської Академії удівлялися неосвіченості московських попів і дикості московських порядків.
Дід вважає славну битву при Синіх Водах 1362 року незаслужено забутою і очікує від кінематографістів створення толкового і яскравого блокбастера, присвяченого бойовому побратимству украінців, білорусів і литовців, які спільними зусиллями врятували наші народи від ординського панування.
Комментариев нет:
Отправить комментарий