Ви тут, Владімір Владіміровіч? - уточніл Пєсков...

- Ви тут, Владімір Владіміровіч? - уточніл Пєсков, тихенько шкрябая бронірованную двєрь.
- Я живой, - глухо отвєтіл голос із комнати.
- Вот відітє, всьо в порядкє...
Пєсков лагідно улибнувся журналістам і лєгонько подтолкнув їх на виход.
- Владімір Владіміровіч, ми вас любім! Спасібо за Крим, - вдруг восклікнул один із них і, грохнувшись на колєні, прийнявся усілєнно лобизать закритую двєрь.
- Я живой, - злобно отвєтілі єму.

- А ми любим вас єщо больше! - громко завопив другой журналіст, агресівно отталкуя першого і поспіхом занімая його мєсто. - Спасібо за санкції, хєрачить хєрачить... Нє прогньомся, нє свєрньом с намєчєнного путі!
- Я живой, - раздражонно почулось із комнати.
- Я не поняв, шо це за балаган? - нєрвно гаркнув Пєсков. - Вам прєзідєнт шось неясно сказав? Ну-ка бєгом отсюда.
Пєсков подал знак молчалівим жлобам із охрани. Жлоби агресівно вишкірились і достали дрючки.
- Ми вас любім, Владімір Владіміровіч! - злякано закричали журналісти, мгновєнно кинувшись к виходу.
- Я живой...
Жлоби обіженно скривилися, неохотно пряча дубінки.
- С прєдатєлями і врагами куда інтєрєснєє, - грустно замітив один із них. - Тє вот так не тікають, а тєрпєліво ждут, пока їм надают по башкє. А послє ше й пєсню затянут, караокє в автозакє, блін.
- Фух, кажись, пронєсло, - облєгчонно видохнув Пєсков, обєссілєнно прислоняясь к двєрі.
- Я живой, - на всякий случай сообщили єму.
- Та заткнітє вже цю шарманку, сколько можна? - потрєбував Пєсков. Охраннік приоткрив двєрь і витащив оттуда огромний золотой унітаз.
- Свободєн.
- Так а гдє обєщанні за работу дєвять ярдов валютой? - не поняв унітаз. - Мнє Путін ше год назад обєщал двєнадцать, а дал успєл только трі. А нам, мєжду прочім, ше уряд в ізгнанії создавать...
Охраннік молча сунув руку в унітаз і достав Януковича.
- Слиш, актьор одной фрази, на виход.
Затєм точним і мощним пєндєлєм вишвирнув його прочь.

- Ну шо, Алінка, де там наше всьо? - поінтєрєсувався Пєсков у мобільного, воровато оглядуясь по сторонам.
- А я знаю? - сердито отвєтіла трубка. - Шо ні позвоню - то на встрєчє, то на засєданії, мол, на сайтє крємля всьо написано. А тєм врємєнєм ніхто не може його найти.
- Да, загадка, - недоумьонно почухав рєпу Пєсков. - Может гдє-то с Кадировим в горах приливають награду? Ілі заблуділся в Ростовє, лічно провєряя готовность хєрачіть...
- Будєм надєяться, - холодно проізнєсла трубка. - Бо подаренну вами, гадами, пачку віагри з собою забрал. Помогаєт, мол, думать, обєспєчуя отток крові із мозга і освобождая тєм самим мєсто для ботокса.
- Ти плохоє в голову не бери, - посовєтував Пєсков. - Нужно думать - пусть думаєт, как страну із жопи витаскувать, в котору он нас загнал. Аби нє сваліл с баблом в Кітай ілі Сєвєрную Корєю...
- Нє говорі глупостєй, - нєрвно заржала трубка. - Схожу-ка, пожалуй, провєрю остаткі на карточкє...
В трубкє раздались короткі гудки. 
- Ну шо? - поінтєрєсувались охранніки. - Єсть какіє-то новості? 
- Кажись, живой...
Пєсков растєрянно пожав плечами і спрятав трубку.