До дня письменника

Діда сьогодні вже неоднократно поздравили з днем письменника, ніби я маю до того якесь відношення. Нє, ви не подумайте, дід не скромнічає і не наривається на компліменти - я щиро не вважаю себе хоч якось причетним до поважної письменницької справи. Єслі б ви знали чим дід занімається в свободне від мордокнижки врем'я, ви б сильно сміялися :)

Но діло в тому, шо коли в краіні настає воєнне врем'я і все летить вверх тормашками, люди вдруг начинають заніматися непритаманними собі раніше ділами. Дохтори наук ідуть у армію, журналісти й спортсмени дружно стають політіками, хвейсбучні хом'ячки одномоментно превращаються у видающихся полководців, а сільські діди обнаружують у собі задатки аналітіків і політологів. Буремні часи завжди характеризуються повишеним бардаком, нічого не поробиш.

І все ж, дід дуже надіється, шо після Перемоги все стане на свої місця. Порядок в країні можливий лише за умови, коли кожен займається своім ділом і робить його якісно. Письменники мають писати, читачі читати, лікарі лікувати, больні одужувати, вчителі навчати, студенти прогулювати, а політики в свою очередь мають слухняно терпіти наругу і знущання небайдужих громадян і старатися не злити людей.

І щодо письменників... Письменники мають писати цікаві та розумні книжки. Пам'ятаючи, що ті книжки читатимуть (або не читатимуть) живі люди. В яких зараз море турбот і з війною, і з роботою, і з грошима, і ще багато з чим. Письменник, як хороший лікар, має тонко відчувати свій народ і не усугублять його проблем, виливаючи на читацькі голови свої нікому неінтересні творчеські метанія, тєрзанія і переживанія. В наше трудне врем'я книжка має допомагати людям, заряджаючи їх силою і бадьорим духом, а не вбивати їх дополнітєльними порціями депресняка.

Так шо дід совітує сучасним письменникам відійти на врем'я від канонів украінської літературної клясики, яка часто (але, хвалити Бога, не завжди) ізлагає жизнь у жанрі "журюся, страждаю, плачу, тужуся, ридаю, соплі витираю, ой думи мої невеселі, коли вже я нарешті вмру". Ваші страданія січас нікому не інтересні, можете даже не надіяться. Возможно потом, коли Украіна буде заможна і багата, а найбільшою проблемою в людей буде отсутствіє проблем, от тоді український читач, возможно, вмоститься у зручному кріслі під грушою в своєму саду, і візьме до рук вашу книжку під багатообіцяючою назвою "500 відтінків моїх страданій".

В общем, дід надіється, шо наші пісатєлі його натяк поняли і розуміють який саме запит формує зараз читацька аудиторія перед письменниками. Тільки, пожалуста, пишіть без дурнуватого пафосу про велич українського народу і всьо такоє прочеє. Наш народ і без вас в курсі, шо він крутий. Нужна цікава, розумна і життєствердна література, почитавши яку людина б розправляла плечі і посміхаючись долала любі проблеми та перешкоди. Сьогодні ще можете погулять - у вас професійний празнік всьо таки. Горілки випийте, закусіть харашо і лягайте спати. А от із завтрашнього дня - до роботи. Український читач ожидає від вас яскравих талановитих творів великої художноі сили. Які потом не стидно буде включати до шкільних хрестоматій.

Зі святом, шановні письменники.

Дід Свирид, читач