Дід зранку вніматєльно пройшовся по новостям, і так виглядає, шо нічого принципово нового за істєкші сутки не проізошло. Навколо Наді Савченко продовжується метушня тюремщиків, які не знають, чи відвозити її у лікарню зараз, чи пізніше. Стан її здоров'я поступово погіршується, але критичної межі ніби не досягнув.
Брюссельські переговори по газу далекі до фіналу, але вроді є єдність нашої і європейської делегацій, а делегація Газпрому винуждєна виступать з відверто хренових переговорних позицій. Бо, як ми знаємо, ціна на газ є похідною від ціни на нафту, а нафта як ізвесно дешевшає. Кроме того, це не чисто комерційні переговори, а ділки із Газпрому винуждєні виполнять політичні інструкціі з Кремля, які многократно усложняють для Газпрому жизнь і винуждають його работать собі в убиток. Украінська і європейська ж дєлєгації, наскільки дід може понять, беззастєнчиво пользуються неудобним положенням Газпрому. В любому случаї, грах не воспользуваться, єслі вони такі дураки. Кеп Очевидность удівльонно усміхався, коли восени минулого року із Москви лунали угрози отключить Європу від газу, нехай оті гейропейці замерзнуть. Не замерзли, а наоборот - оказалося, шо Росії нема куди діватися, а приходиться отой газ Європі і Україні продавати. Но вже на условіях, які диктують прокляті гейропейці та подлі украінці. Хотя ваті про це стидліво не розказують, шоб не породить у вати сомнєніє в великодержавній мудрості Хуйла. В зоні АТО продовжуються локальні боєстолкновенія, обичні в случаї перемирій, коли противники прощупують слабкі місця в обороні друг друга. А потом обидві сторони з благородним возмущенієм заявляють про зрив договорьонностєй, шо противник кака, а ми невинні цяці. Хуйло пока признаків поніманія ситуації не проявляє і вряд лі розуміє, шо йому січас предпрінять. А значить, предпрінять може всьо, шо угодно. Запад недовольно наблюдає за Хуйлом і готовий, шоб той предпрінімав всьо, го угодно, лиш би не стріляв. А так - нехай жалується на хунту хоть в в ОБСЄ, хоть в СБ ООН, хоть в Лігу сексуальних реформ. В общем, кастрюля січас на медлєнном огнє, шото там булькає, нових інгредієнтов туди за істєкші сутки не добавляли. Тому дід, пребувая в суботнєм расположенії духа, розкаже інтєресующимся одну жизнєнну історію. Політіки там не буде, тому єслі не цікаво, дальше можна не читать.
Дід ніколи не любив свого дня рождєнія, бо єслі чесно, то ніколи толком його і празнувать не міг. Дід народився восени, коли або школа іде повним ходом, або робочі будні і не до празнувань. Не раз було, шо і забував за роботою про день народження, але ніколи про це не шкодував. Бо слухати в свій адрес якісь напищені тости і побажання дідові якось неловко. І коли була возможность, то дід старався втекти подалі, сховатись від усіх і даже відключить у цей день тєлєфон.
І ось, одного року, коли угрози поздравлять діда з очередним дньом рождєнія со сторони значітєльної кількості граждан стали болєє чим реальними, дід, нікому нічого не сказавши, поїхав у магазін і купив там пляшку харошого українського коньяку. Снобів прошу презирливо не кривитися. Дід не гурман алкогольних напоїв, мені без особої разниці тонкость послєвкусія і вкусовой букет. І мене цілком влаштовують украінські коньяки, среді яких є вполнє собі прілічні. В общем, узяв дід оту пляшку і поїхав у Бориспіль. У Борисполі є аеропорт, то дід сів на самальот і полетів у Танзанію. В Танзанії виліз на Кіліманджаро і... застиг в ізумлєнії.
Врем'я було ранкове, над Африкою якраз сходило сонечко. Вигляд був просто казковий. Насладившись епічною панорамою прокидающоїся Африки, дід нарешті зручно всівся, звісивши ноги у кратер (бо Кіліманджаро - це вулкан, висотою 5895 м - кажуть, що це найвища окремо стояча гора на світі. І дійсно - навколо Кілі саванна і джунглі, посеред яких стирчить шестикілометрова гора).
Так от, заліз дід у свій день народження на найвищу точку Кіліманджаро - пік Ухуру - звісив стомлені ноги в кратер, витяг із рюкзака куплений вдома коньяк, поламав шоколадку, відкоркував пляшку, налив собі... і застиг в нєрешітєльності. Діло в тому, шо дід ніколи в житті не пив один. Нужен собутильник. Оглянувшись навколо дід побачив поволі наближаючуся одиноку фігуру чорношкірого хлопця. Пригледівшись дід упізнав свого гіда, якого дід ще під час підйому давно обігнав і набагато раніше за нього видряпався на гору (правлітєльство Танзанії забороняє самостійні сходження на Кілі і примушує всіх туристів наймати собі проводирів. І таким чином частково вирішується проблема безробіття, яка в Танзанії дето 40%).
В общем, то був мій гід, танзанієць, племінне ім'я якого труднопроізносиме, тому він представляється всім іностранцям просто - Фреді. Махнув йому рукою:
- Фреді! Ходи сюди!
Фреді нарешті доповз і тяжко дихаючи всівся поряд з дідом
- Коньячку хряпнеш? - питаю, спокусливо показуючи Фреді пляшку.
Фреді зізнався, шо ніколи в жізні ще не пив коньяк.
- Отлічно - кажу. - В тебе, Фреді, унікальний шанс почать з найкращого в світі коньяку. Бо цей - мейд ін Юкрейн.
Власне, наша розмова відбувалася англійською і діда дуже тішила танзанійська версія англійської, в якій маса слів та виразів із суахілі і тим англійсько-суахільським суржиком там розмовляє більшість населення. Під кінець свого перебування в Танзанії дід і сам уже перекручував англійські слова на суахільський манер і швидко перейняв місцеву манеру жестикулювати. Фреді ж у свою чергу свято переконався, що Україна - найпрекрасніша в світі країна, де живуть найщедріші в світі люди. Позбавлені до того ж любих расових предрассудков.
Тому він з готовністю витяг свою кружку, куди я й хлюпнув жівітєльную влагу зі своєї пляшки. Цоркнулися. Випили. Закусили шоколадкою. Сидимо.
Шкода, що в цей ранковий час на Кілі ще нікого не було, бо інші туристичні групи ще лише піднімалися схилом, тяжко хекаючи і борючись з приступами гірської хвороби. І не бачили зворушливої картини, як два дядьки - один білий, другий чорний - сидять собі посеред вічної криги і мирно кіряють коньяк на вершині Африки.
Но коньяк мовчки пить нільзя, нада ж і поговорить. Питаю:
- Фреді, а ти жонатий?
Фреді нічого не сказав, мовчки налив собі ще коньяку, залпом випив, помовчав, а потім і каже дивлячись в далечінь.
- Всі баби бляді і простітутки.
- Шо такоє, Фреді?
- Та була в мене дівчина. Ми встрічалися і я даже думав жениться. Але я бідний. А вона недавно поїхала вчитися в Кенію, в універсітєт і там, видно, найшла собі багатого. Ех...
- Та не журись, козаче - кажу. - Найшла собі когось і харашо. Нехай буде щаслива. А ти собі знайдеш ще кращу. Давай за це вип'єм.
Випили. Загризли шоколадою, по тілу потекло приємне тепло, язики розв'язалися, і дід розказав Фреді пару жизнєнних історій, які доказують, шо все, що не трапляється з людиною - к лучшому.
Фреді удівльонно слухав діда і раптом перепитав:
- А разве в Україні дівчата тоже кидають своїх хлопців?
- Ну буває, канєшно. Жизнь - штука сложна.
- Не може буть! - і замислився. В голові у Фреді ніяк не вкладалося, шо даже в далекій, великій і прекрасній Україні можуть траплятися такі ужасні вещі.
Допили пляшку, догризли шоколадку і вирішили, шо пора спускатися.
Єслі я про шось і шкодую в житті, так це то, шо наш із Фреді спуск ніхто не знімав на відео. Фреді з непривички до коньяку добряче підкосило, і частину спуску я його майже ніс на собі, а поскільки настрій в діда був веселий - дєнь рождєнія всьо таки - то я собі ще й співав на все горло різні бадьорі пісні.
По дорозі вниз нам трапилися групи з Голландії, Польщі та, кажеться, з Франції. І всі вони удівльонно дивился на сладку парочку, яка нестройно плентає донизу, розмахує руками і горлає "Ге-е-й, долиною, широкою, козаки йдуть!!!". Ну, горлав, собственно, лише дід, а Фреді скільки міг підтягував. В нього оказався хороший слух і приятний баритон.
Потім, ми доповзли до штурмового табору, відіспалися і далі спустилися нарешті в місто Моші. Дід уже готувався до відльоту, як у готель до нього прибіг щасливий Фреді і сообщив, шо пока ми лазили на Кілі, у пошті на нього чекало цілих три листи від його дівчини. Яка з Кенії обіжалася, шо він їй нічого не пише. І просила негайно їхати до неї в Кенію, де вона вже знайшла для Фреді хорошу роботу. А нада знать, шо Кенія в глазах танзанійців приблизно те ж саме, шо США для мексиканців - багата страна, куди люди їздять на заробітки. В общем, Фреді був щасливий, а ми робим несложний вивод із цієї історії - ніколи не нада приймати скоропалітєльних решеній і обіжаться на своїх близьких лише тому, шо нам шось таке показалося. І взагалі, як кажуть у Танзанії - Акуна матата!
Зберігаєм бадьорий дух, занімаємся спортом, піклуємося про свої сім'ї і впевнено дивимося в майбутнє. Бо ми ж таки живемо у великій і прекрасній Україні. І не можна розчаровувати хорошого хлопця Фреді, який січас у Кенії виховує з жінкою маленьку донечку. І досі з гордістю носить подаровану дідом полартекову альпіністську шапочку з пришитим до неї золотим тризубом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий