Між анексією Гітлером Польщі та його скоропостіжним самоубійством минуло 6 довгих років війни, прічом кровавий диктатор цеплявся за жизнь до останнього і покінчив з собою тоді, коли зникли навіть примарні шанси на чудо. Дохтуру не хотілося би проводити тут паралелі, та він хоче зробити спробу зазирнути в майбутнє і повісти, коли і як Путін ся закінчить.
В кіні одного актьора "Тріумф волі", чи то, перепрошую, "Кримнаш: путь на родіну", Путін сокрушається відносно ізлішньої порядочності Януковича, у якого так сильно не піднімалась рука застосувати зброю проти Майдану, шо тепер ми вшановуємо Небесну сотню.
Дохтур інтєрєсується, чи бодай в одного рашиста від цього зізнання йокнуло десь в груді? Адже Путін відкрито запевнив власну країну, що готовий власноруч перегризти горлянку кожному, хто усомниться в праві ботоксного царька на абсолютну владу. Так зване равновєсіє еліт, про яке мучітєльно довго вєщали разлічні експєрти, виявилося міфом і стомільйонна російська махіна со скрипом і п'яними матами солдацьких матєрєй, жадібно перещитующих дєнєжну компєнсацію, налаштовується на хєрачить. Разброд і шатанія в такому положенні недопустимі, бо ми бачимо на власні очі, як підривають нашу українську армію бесконєчні воплі о том, шо Порох нас сліл, а єслі не сліл, то скоро уж обізатєльно. Щоб вигравати війни, треба переплавити країну на моноліт. Тому в існуванні расстрєльних списков російської опозиції дохтур не сумнівається. Як і в тому, шо машина террора в Росії вже виходить на фінішну пряму і скоро начнеться велика чистка, мета якої - усунути актівних і заткнуть пасівних протівніков грядущєй війни.
Путін зараз сільон, как нікогда. І даже не потому, шо располагає достатнім колічєством дєнєг, на які можна содєржати приватну армію чеченів і силовиків та вооружить терористів по послєднєй ржавчинє оборонпрома. Путін годує свою країну омлєтом із ідєології трєтьєго рейха і третього ріма, що в суміші породжує у суспільстві запит на кров і війну заради гегемонії уніженних і оскорбльонних над тими, хто замість кічитися видуманним вєлічієм спромігся побудувати у себе достойні умови життя.
Адже амбіції Путіна виходять далеко за межі України. Він замахнувся на новий міровой порядок, в якому тиранія і диктатура переважатимуть над демократією, а залежність голого й босого насєлєнія від правлячої верхівки буде вважатися нормою. Це його власна відповідь на неспособность побудувати ефективну економіку, власна помста за період принизливих уніженій перед сірою масою, яка певний час трєпихалась і вимагала кращих умов життя і всєлєнскої справедливості. Тільки в потворному світі тотальної диктатури жоден кривавий режим не відчуватиме страху за власну шкурку, передаючи по наслєдству власть і хєрача друг друга за спорні території, як в старе добре темне середньовіччя. Тож не дивно, що у союзники Путін залучає Китай, Північну Корею, недоразвіті страни БРІКС і відкинутих на історичну обочину маргіналів, яких прівлєкає тоталітарна модель необмеженого збагачення і непохитної влади.
На тлі цього є зрозумілими страхи і опасєнія одряхлєвшнй старушки Європи, власноруч оголившої буфера відмовою розмістити американську систему ППО, здатну знищувати ядєрні боєголовки. Європа розколена не по відношенню до українських подій, а по состоянію шока, викликаного ними. Так звані "помірковані" на чолі з Меркель бажають якнайдовше відтягнути розв'язку, покладаючи надію, що під ненавязчивим тиском санкцій російська опухоль розсосеться сама собою. Тому вони дуже бояться спровокувати війну наданням Україні зброї чи підсиленням санкцій. В той же час "радикали" вимагають хірургічним путьом удалити крємльовську абомінацію, доки ботоксні метастази не пішли по виснаженому етнічними, релігійними та політичними конфліктами материку.
Україна для Путіна є сьогодні не бастіоном, а полігоном, на якому він дємонструє усьому світові впертість, цинізм і російську воєнну мощь, позволяя собі ненавязчиво гратися з нами, наче кішка із мишкою. Адже псіхопат отримує задоволення не від смерті, а від мучєній своєї жертви, наблюдая за продолжитєльними конвульсіями. Так і Путін отримує справжній, незнакомий по опиту общенія з женщинами, оргазм, наблюдая за метушньою Європи та США, імпотентними засіданнями ООН, откровєніями поляков, разбродом і шатаніями всередині України (адже революція проти наслідків революції його возбуждає сильніше, ніж військовий бліцкріг) та українською армією, яка відчайдушно намагається будувати лінію оборони, котру Путін, за лічними убєждєніями, лєгко і просто рострощить вщент.
У цьому контексті зростає, на жаль, цінність Маріуполя, як краєугольного камня української оборони. Причому чим сильніше він буде укріплений, тим сильніше содрогнуться від продолжитєльного оргазма башні Крємля після його падіння.
А спішити Путіну нікуди, він уже получив порцію задоволення від Дебальцево і тому може дозволити собі прєдварітєльні ласки.
Генерали, яких так мучітєльно долго підозрювали у Путчі під час загадочного ісчєзновєнія, насправді ніколи не влаштують бунт. Особливо під час війни, коли в армію перенаправлені колосальні потоки дєнєг. Вони навпаки власноруч расхєрачать каждого, хто становитиме угрозу хворим планам захвата міра.
Олігархи, на інтєрєсах яких давно і надьожно стоять замазані кізяками кирзові сапоги, розуміють чудово, що попитки підняти восстаніє закінчаться їх ліквідацією. Нємцов свого часу неоднократно казав, що бросать необкатаний у боях офісний планктон на відкрите протистояння з силовиками - це вєрний путь к самоубійству. Бєрєзовський, який надумав зіграти в інтєллєктуальне протистояння з режимом, загинув "таінствєнной смертю" в далекому Лондоні, якоби намєкая, шо бабло далєко не всєгда побєждає зло. І урок цей усвоєн надьожно тими, хто не чекає наступної жизні для реалізації своїх мєчт.
На пока шо живі остатки опозиціонєров надєжди немає зовсім. Мало того, що в Росії опозиція давно і надьожно задвинута в маргінес і вважається швидше модним хоббі продвинутої прослойки населення, вона взагалі не має ресурсів для автономного сущєствованія і тому целіком залежить від милості власті. Тільки милість уже закончилась, і натомість з'явились расстрєльні списки. Послєдні публічні кроти в ліце Вєнєдіктова і Собчак, які позволяли собі подривати стабільность, покинули прєдєли страни. Наступила ера хєрачлівої гармонії...
Путін ся навряд чи закінчить від внутрішніх чварок та дворцових переворотів. Адже саме у цьому напрямку довгий час працювала американська розвідка, намагаючись відшукати в російській еліті точку опори, здатну зрушити "глиняний колосс". Але той вже забронзовєл і покрився бронзовим лаком, приміряючи лаври достойного наслєдніка Чінгісхана. А многочіслєнні гранти американських налогоплатєльщиков, виділені на підтримку свободи і дємократії, по славной русской традіції давно пробухали, так і не втєльмяшивши заплившому водкой і кількой в томатє общєству, чому воно має кинути все і брати на себе отвєтствєнность за майбутнє.
Путін ся не закінчить від воєнного путча, адже затяжна війна - це прєдєл мєчтаній каждого гєнєрала, який наконєц получив доступ до таких матеріальних благ, які в жизні не наворуєш, розбазарюючи воєнні склади в переривах між провєрками і учєніями.
Путін має дуже небагато шансів померти скоропостіжно. Він актівно слідить за здоров'ям, пітається правильно, омолажується, ізлучає хєрачлівость в завтрашнєм днє і намєрєн прожити довге й щасливе життя в окруженії долбойобов і лизоблюдов, які ні за що не посміють шось помишлять проти його вєлічія. І скорєє наоборот, іспитають вмєстє с вовсю оргазмірующим вождьом свою лічну поллюцію прі відє чужої крові.
Природа створила Путіна крисою. Мєлким ботоксним паразітом, способним тільки на разрушеніє і размноженіє, обладающим збоченим інтєллєктом, пожирающим власних сородичів. А воврємя не потравлені криси обично дуже живучі.
Не варто покладати великі надії на чудо. Так вийшло, що у кожного покоління має бути своя війна. Наша відбувається тут, сьогодні і зараз.
Свого часу мільйони людей декілька років підряд щодня проклинали Гітлера. Та все ж загинув він лише тоді, коли до нього дійшла неминучість поразки.
Тому нам пора усвідомити, що тільки кропіткою щоденною працею зможемо вибороти перемогу над хєрачлівим царьком і його кровожадним народом. Не сьогодні, не завтра, і, швидше за всн, навіть не через рік завершиться багатовікове протистояння вільної України з одічавшей імпєрієй антіхріста, яке вкотре війшло у відкриту гарячу фазу.
Шість довгих, кривавих років чекала планета на ізбавлєніє от Гітлєра, який був набагато страшніший Путіна і мав для свого народа куда болєє отруйну ідеологію. Велике множество сказок тоді не збулося, і людство було змушене забути про чудо і повернутися до реальності. Саме це розуміння марності очікування на чудо і заклало фундацію успішної та процвітаючої європи, яка зціпила зуби, закатала рукава і збудувала себе сама.
Сьогодні ми також маємо шанс навчитися відрізняти казку від дійсності. Очиститися від ілюзій для того, щоб завтра побудувати для себе краще майбутнє. Не чекаючи на чарівника чи месію, якого варто лише обрати, як потєкут молочні рєки, смивая усіх врагов в небуття і ісполняя желанія.
Тому важливо насправді не те, де, як і коли закінчиться Путін. Важливо, де саме на той час будемо ми: лежати в руїнах під удушающим братським протекторатом Москви, чи піднімати український прапор разом з прапорами союзників над кремлівськими зорями, остаточно похоронивши загрозу кривавих імперських реваншів для наших нащадків незалежно від їхньої раси, мови чи віросповідання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий