У дохтура єсть вопроси ко многім із них, но він ні в коєм случає не трєбує нємєдлєнно на них отвєчать. Скорєє хочє намєкнуть політікам, шо на нєкоторі момєнти стоїло би обратить вніманіє.
А ше дохтур ізвіняється, шо сьогоднішній тєкст не настолько смішний, як обично. Но цим етюдом він хоче закрить до пори скользку тєму української політіки, витаскуя только совсєм уж одіозних пєрсонажей із свити Януковича, які по скудоумію все ще питаються шото рєшать.
Адже політічєских крітіков і оборжатєлєй сєйчас достаточно. А місія дохтура - дарувати вам хорошеє настроєніє і всячєскі поддєржувать во врємя войни.
* * *
Час неквапливо йшов, з цікавістю озираючись навкруги.
- Міняю ядєрні боєголовки на красіву бумажку з афтографом! - прєдлагав сєдовласий дєдушка.
- Дурак ілі притворяється? - задумався Час, отодвигая його в сторону.
- Чєчєнам єго отдайте, грузіна етого, - істєрив рижий мужичок.
- Добалакався, - пробурчав Час, даючи рижому копняка.
- Моя нація не заслуговує бути моєю, - важно умнічав какой-то очкарік.
- Ну тогда йди назад, на смітник, з якого нація тебе подобрала, - посовєтував Час, заштовхуючи очкаріка в мусорний бак.
- Ви шо, шлєппєра, оборзєлі так воровать, шо я за вами не успєваю? - грозно орав бугай з золотим унітазом.
- Нічєго сєбє, какой борзий! - удівілся Час, заталкуя бугая в золотой унітаз і пінком забрасуя його аж в Ростов.
- Тіхо, я понял, - замахав руками кучєрявий.
- Шо ти понял? - полюбопитствовав Час.
- Шо єслі шо буде больно.
- Правильно поняв, - согласився Час, присідая скраєчку. - Отдохну, посмотрю, как ти поняв.
- А може дальше пойдьотє? А я вам тортіка спечу на дорожку, - заісківающє прєдложив кучєрявий.
- Слішком хитрий, - подозрітєльно прищурився Час. - Може пнуть?
- Нє надо, - іспугався кучєрявий. - Я пошутіл.
- Шутнік, однако, - Час ласково потрєпав його по густій шевелюрі.
- А чєго ви к Путіну не заглянєтє? - Спросив кучєрявий, осторожно поправляя причоску. - Он відітє шо творіт?
- Бесполєзно, - махнув рукою Час. - Я його пінаю, а он возвращається. Я пінаю - а он возвращається. Чєловєк-бумєранг...
- Так забралі би його навсєгда, - прєдложив кучєрявий.
- Заберу непрємєнно, - согласився Час, вніматєльно разглядуя пацана, який намагався незамєчєно пробраться кустами.
- А шо це синуля твой хоче проскочить у Раду?
- Всьо чєсно, - покраснів кучєрявий. - Хай потрєнірується на мажорітарці, в будущєм пригодиться.
- Гдє-то я шось подобне бачив, - задумався Час. - Там ще золотой унітаз фігуріровал...
- Я не поклоннік жлоб-арта, - брєзгліво сказав кучерявий, поглядаючи на часи. - Надо бєжать, государствєнних дєл полно.
- Бєгі конєшно. Но помні - тобі вірять люди, - розрішив Час, аккуратно приоткривая кришку мусорного бака:
- А тут у нас хто?
- Економіка. Мир. Країна, - бєссвязно лєпєтал смазлівий мужичок, злякано закапуясь в мусор.
- Чим от тєбя воняєт? - поінтєрєсувався Час, поднімая його за шиворот і принюхуясь. - Нє то нафталін, нє то формалін.
- Сильний прєзідєнт… Сильна країна… - злякано пищав мужичок, дригая ногами.
- Буйний ілі так, ідіот? - задумався Час.
- А пошлі со мной, - озаріло вдруг мужичка. - С тобой я буду сільнєє.
- Оборзєл, чи шо? - хмикнув Час і швирнув мужика через плече. Тот отлєтєл далєко назад і прочно застряв в якійсь корічнєвой жижі.
- Правільно, так єго! Прєдатєля, - обрадувалось нагломорде чмо і хіщно улибнулось.
- Хто тєбя так побив? - поінтєрєсувався час, осторожно трогая бінт на морді.
- Правосєкі, сволочі, хотєлі в бак затолкать, - прошипів мужик і кивнув в направлєнії смазлівого. - Вот би їх тоже слєдом…
- Їх много, а ти один, - рассудітєльно замєтіл час. - Давай я лучше тєбя куда-то заброшу, шоб не найшли.
- Нє-нє-нє, - злякавсь нагломордий. - Мнє єщо страну нужно Путіну передать, он давно оплатіл.
- Не жалко своєй страни? - удівілся Час.
- Мнє насрать, я космополіт, - гордо заявив нагломордий.
- Ясно, - сказав Час, запихуя нагломордого в освободівшийся мусорний бак.
- Ой как красіво! Там йому й мєсто, - захлопала в ладоші блондінка, подпригуя от восхіщєнія.
- Шо там Надя Савчєнко? - спросив у неї Час.
- Надя? Хто така Надя? - не поняла блондінка.
- Номєр один у спіскє, - намєкнув Час.
- Ах, ета, - вспомнила блондінка. - Так ми работаєм. Вот пройдьом в парламєнт, видадім єй мандат…
- Даже я так долго ждать нє могу, - роздратовано замітив Час. - Она тєм болєє.
- Ну а как іначє? - пожала плечима блондінка. - Ви ж самі відітє, яке там х…
- Путін, - поправив Час.
- Імєнно шо х… - возразила блондінка.
- Етіх на "х" много, а он одін, - філософські замітив час. - Нагломордий, к прімєру, тоже на "х".
- А вот я с вамі нє согласна, - упрямствувала блондінка.
- Та начхать, - признався Час. - Надю вєрні, потом і поговорім. Бо єслі нє вєрньош, засуну до нагломордого. Так шо учті, це твой послєдній шанс.
Женщина грустно кивнула.
- Шо, Владіміровна, довольни? - трубним голосом поінтєрєсувався брюнет з вилами.
- А ти чого такой самоувєрєний? - удівілся час.
- Слиш, я воював, мєжду прочім, - обідився брюнет. - За мєня комбати ідуть.
- Разниє ходять слухі, - підморгнув Час.
- То Коломойський мєня заказал. Ти би к нєму заглянув, бо распоясався вже хуже нєкуда.
- Я питався, тільки він мене всєгда обганяє. Нікак не дотянусь, - пожалувався час. - Пока остальні соображают, он дєйствуєт. Ушлий.
- Ви обо мнє? - уточнив Коломойський, оборачуясь на бєгу. - Так а шо, нєльзя?
- Догоню, тогда разбєрьомся, шо било можна, а шо нєльзя, - пригрозив Час.
- Такі зачєм доганять? Можна взять інтерв'ю, - прєдложив Коломойський.
- Слова нічєго нє значать, ви всє говорить умєєтє, - вздохнув час. Затєм достав пісочний годинник і поставив перед собой.
- Пока подрємаю, а ви особо не разбєгайтєсь. Проснусь - будем разбираться, шо с вами дєлать. Ферштейн?
- Угу, - мрачно кивнули прісутствующі.
- Ну і ладнєнько…
Час приліг на траву і тихесенько засопів, улибаясь во снє...
Комментариев нет:
Отправить комментарий