Вчоний кіт канєшно не буде вам переказувать всю історію Галицько-Волинської держави для того у вас є всьознаючий вуйко гуголь а лишень поділицця коплексом вражен від польових досліджень.
Чи то мерзопакосна погода з холодним вітром і нудним дощем, чи то хронічний недосип в купі з задавненим шмаркульозом, чи всьо в купі настроїло вчоного кота на філософське сприйняття оточуючої дійсності.
Ні скрип розйобаного на наших дорогах бувалого в бувальцях чуда швецького автопрому ні перманентний галас тридцяти підсвинків середнього шкільного віку, не могли вивести кота з благого дзену, а случайно прийняті на душу 50 грамів конини тільки його усугубили.
Відвідуючи різні за своїм культурно - історичним значенням сакральні місця та споруди вчоний кіт уважно слухав екскурсоводів і почерпнув кілька цікавинок. По перше по мнєнію одного гіда етимологія слова Галичина немає нічо общого з орнітологією і біля ворони- галки даже не валялося, насправді виводицця від слова гальс шо означає банальну сіль та споріднене з такими топонімами як Галлє чи Гальштадт де були свого часу розвинуті солеварні промисли. Вчоний кіт з хіба шо деякою натяжкою може собі уявить древній Галич центром солеваріння бо насправді соляних покладів в радіусі 50 км немає а от великим торгівельним центром запросто. Ну то таке.
Дальше в процесі досліджень вчоний кіт відвідав так звану Галичину могилу імовірного засновника міста Галич, порівняно недавно розкопану якихто 20 років тому. Вчоного кота вразила бідність експозиції представлена якимито лєвими муляжами, як пояснила гід це всьо по причині того шо всі оригінальні артефакти опинилися в обласному краєзнавчому музеї Івано-Франківська.
Потім вчоний кіт побував на фундаменті Успенського собору сучасника київської Софії який в плані був лишень на якихто півтора метри менший а за багатством архітектурних деталей навіть його перевершував. Послухав детективні історії про археологічні пошуки цього свідчення давнини і знову взяв до уваги шо всі більш менш цінні артефакти зберігаються в музеях Відня, Варшави, Москви і Києва по причині того шо наші культурні надбання присвоювалися заїжджими археологами бо на місцевому рівні не було кому за то боротися.
Єдиним виключенням з правила залишається тільки чудотворна ікона Богородиці ХІІ сторіччя, яка зараз знаходиться в храмі 16 сторіччя. Історія ікони дуже заплутана і подекуди навіть містична. Поминаючи свідчення про чудесне зцілення німих, сліпих, паралічних хочу переказать історію новітнього часу. Так от 2004 року якіто невідомі зловмисники проламавши стіну храму поцупили древню ікону, в Крилос відразу наїхало купа мєнтів та СБУшників. Почалися допити місцевих жителів, саме інтересне шо на допитах всі місцеві свідчили одне - хто вкрав не знаю, але ікону повернуть і то дуже швидко. І справді на третій день ікону без окладу підкинули неподалік, а ше за два дні підкинули і срібний позолочений оклад. Зловмисників так і не знайшли але сам факт чудесного повернення ікони тільки підтвердив давні легенди та перекази за якими ікона завжди поверталася на Крилоську гору за будь-яких умов.
Ну і на завершення досліджень не можу не згадать наївно-анахронічного вопроса якого артикулював гіду якийто зальотний скрєпоносєц після огляду залишків сакральних споруд.
- Ну вот всьо ето било церкві, стєни, город. Гдє оно тєпєрь всьо, разбамбілі чтолі?
Гід звичайно була паралізована таким вопросом і не найшлася шо сказати, а вчоний кіт собі подумав: а таки так - разбамбілі і дотепер бамблять всі кому не лінь. А гіди тепер з нотками християнського смирення в голосі всі свої розповіді починають з сакраментального - "Так сталося".
Нехайбудда любить вас усіх.
Комментариев нет:
Отправить комментарий