Онуфрій спав неспокійним сном старої людини. Раз по раз просинався, та тяжко дихаючи молився, тому у кого вже давно не вірив. Чи то сила звички прищеплена ще у семінарії, чи вироблений постійним служінням Богу, умовний рефлекс примушували старечі сухі вуста відтворювати звиклу формулу.
- Отчє наш іже єсі на нєбєсі...
Раптом до вух Онуфрія долинуло дивне шамотіння, ніби за дверями борсається великий ведмідь та кілька приглушених пострілів. За мить двері в ієрарші покої зі сташним гуком відчинилися, аж захиталося невеличке розп*яття над одвірком, дбайливо примоцоване там якимось безіменним послушником, щоб злі духи не могли переступити поріг.
Слова молитви раптом застряли в горлі бо в опочивальню залетіла буря у вигляді кільканадцяти чорних постатей з такою самою чорною зброєю в руках, на вигляд це були ізраїльскі скоростріли УЗІ з накрученими на них глушниками. Онуфрій відчув як липка хвиля страху раптово заливає його єство, примушуючи скорочуватися і без того виснажені довгим постом кишківник та сечовий міхур. Зрадлива хвиля теплого мокротиння залила пах та перетекла під сідниці.
- Ось він, хапайте його!- неприємно різонула вуха Онуфрія команда старшого чорних бісів (він так вирішів їх називати).
До ліжка ієрараха притьмом підскочило четверо чорних постатей та спритними рухами дужих рук за допомогою, широкої в долоню, липкої стрічки знерухомили старече тіло Онуфрія та заклеїли йому рота.
- О! та він всцявся! - з подивом у голосі промовив один з нападників.
- Ич який, а ти би не всцявся? Мішок!-пролунала чергова команда старшого біса.
На голові Онуфрія вмить опинився дірявий полотняний мішок, який чомусь смердів цибулею та салом. Ненавиджу цибулю але дихати можна - майнули зляканими горобцями непрохані думки в голові ієрарха.
- Беріть його, несемо ! Пастор чекає!- ніби з іншого світу донеслися до вух Онуфрія приглушені мішком слова старшого. Хто такий пастор?- лишень встиг подумати старець як дужі руки бісів піхопили його з боків та понесли у страшну невідомість. Тяжкий темний страх стиснув кістлявою рукою серце і Онуфрій знепритомнів.
Раптово рот і ніс Онуфрія залила холодна вода, в очі вдарило сліпуче світло. Пирхаючи та плюючись водою він спробував сісти руки та ноги виявилися вільними, садніли щоки та верхня губа. Мабуть видерли волосся разом зі скотчем- подумав старий.
- На крісло його, на крісло! - увірвався у вуха Онуфрія тисячоголосий крик.
О господи що це?- гупало в скроні німе запитання.
Зненацька дужі руки піднесли його з землі та поставили на рівні ноги. Онуфрію забило подих - він був на Майдані біля підніжжя Стели Незалежності, навкруг скільки сягало око колихалося людське тисячоголове і тисячоголосе море. Над головами тріпотіли тисячі, ненависних Онуфрію, синьо-жовтих та червоно-чорних прапорів.
І тоді він побачив їх - Пастора і КРІСЛО, вони стояли поруч. Усміхнений у всьому білому та червоно-чорній краватці Пастор та розжарене до червоного газовими пальниками, мастерно куте з криці, вигадливе крісло з масивним тризубом на спинці.
- Ми на вас чекали блаженнійший! Прошу присісти отче! Ви мабуть здорожилися?- з шанобливою посмішкою звернувся до нього Пастор.
- Господи помилуй! Ні я постою!- ледве чутно прошепотіли губи Онуфрія.
Він спробував впасти на коліна але дужі руки чорних бісів міцно тримали його у вертикальному положенні.
- Але ж ви проти війни блаженнійший, чи не так?- продовжував всміхатися Пастор.
- Да я протів вайни!!! Ібо вайна ета грєх, а ви всє грєшнікі! І ви всє пападьотє в Ад!- несподівано для себе закричав Онуфрій і обвів оточуючих його людей поглядом сповненим ненависті.
- Ну що ж, можливо, але тільки після вас - відказав з посмішкою Пастор- Ану садіть його хлопці в кріселко, нехай посидить проти війни це ж його улюблена форма протесту.
- В крісло в крісло в крісло!!!- з новою силою заревіло людське море.
І тут Онуфрій знову знепритомнів і вже не чув - ні як його садовили в пекельне крісло, ні як диміла та шкварчала його плоть на розжареному металі ні криків Слава Україні! і Пастору Слава!...
Не чув, бо зненацька прокинувся в липкому холодному поті...
За вікном займався світанок, з- за обрію повільно піднімалося червоне сонце кидаючи криваві відблиски на золоті бані Святої Софії...
Комментариев нет:
Отправить комментарий