Мене звуть Івасик. Мнє 9 лєт. Когда ми з мамой і папой жилі в Луганськє, то каждий вєчєр смотрєлі на звєрства укропской хунти по тєлєвізору і боялісь, шо она к нам прійдьот. А потом в город прішлі укропскіє ополчєнци, обвєшані колорадськими лєнтами, і стали дєлать всьо то,
про шо расказував по тєлєвізору дядя Діма Кісєльов: бомбіть дома бомбамі, грабіть і убівать.
Двє нєдєлі ми жили в подвалі. А потом папє надоєло і оні с мамой рішили тікать в Росію.
Укропські ополчєнци почєму-то обрадовалісь папіному рєшенію і прєдложили помочь. Нас погрузили в товарний вагон, бітком набитий людьми, і в ньому ми єхалі нєсколько днєй.
Но оказалось, шо коварні укри нас всьо же кинули. І вмєсто Росії, которую ми хорошо зналі по тєлєвізору, нас привезли у Псковську область десь на Галічінє. Бо вєздє стоять заброшені дома, покосівшієся забори. А мєстні укропи ходять по уліцам пьяні і орут хунтовскую крічалку "Крим наш". Хотя всє знают, шо Крим на самом дєлє не їхній, а русскій.
Нас поселили с другімі сємьями в якусь заброшенную ізбу без окон і мєбєлі, і прєдложили сдєлать рємонт самім. Газа в псковськой Галіції нєт, потому шо хохли розкрадають його ше до того, як он туда дойде. Тому нам далі топор і сказалі, шоб пиздовалі в лєс за дровамі, бо до зіми осталось якісь три мєсяца. Водопровода тоже нє оказалось, а мєстний колодєц уже давно висох. Но украм до етого дєла нєт, потому шо оні п'ють только водку і купаются в озері, довго потом стряхуя друг с друга ряску. На вопрос де помиться зімой отвічають, шо зімой ніякий дурак не миється, бо дуже холодно.
Вєщі, які ми с собой привезли, бандеровци обозвалі гуманіаркой і отобралі, шоб розділити мєжду собой. А на послєдні дєньги впарили нам стару клячу, шоб єздіть в сусіднє село в магазін. Бо по тутешнім дорогам машина проєхать не може, і даже танкі іногда застряють.
Работи в дєрєвнє нєт. Мама і папа сначала долго гадали, гдє укропи беруть дєньги на водку. Но потом один із них проболтався, шо водку потроху піздят із гуманітаркі, яку вєзуть із Пскова. І шо укри нас тєпєрь нікуда не отпустят, бо без псковськой гуманітарки у ніх снова наступить повний піздєц.
А єщо боїмся виходіть із ізби. Бо укропи когда нажираються, начинають трєбувать пєрєсажать всєх хохлов на кол ілі разбіть їм бошкі за новоросію. А поскольку оні нас називають хохлами, хоть ми всьо врємя їм кажем, шо русскіє, то папа щітаєт, шо лучше лишній раз надвір не висовуваться.
Тому в туалєт приходиться ходить у відро, бо каналізації у галічан тоже нєт. І в ізбє цілу ніч протівно воняє.
Когда ми жили в Луганскє, то думали, шо живьом в жопі. Потому шо бандеровци нас нєнавідят і спєціально дєлають так, шоб ми жили плохо. Но сєйчас я віжу, шо по сравнєнію с псковськой Галіцієй в Луганскє було зашибісь. Папа вже даже жалєєт, шо ми переїхали, і зачем-то тайно храніт под подушкой українскій флаг вмєсто того, шоби його як обично сжечь ілі растоптать.
Одно шо радує, нам недавно удалось раздобить старєнький тєлєвізор, і тепер ми каждий вєчєр смотрім по новостям, як харашо жить в Росії.
Я дуже тебе прошу, дядя Путін, пожалуйста, ввєді войска в Псковську область Галичини і забєрі нас отсюда к сєбє как можно скорєє.
Только не кажи мамі і папі, шо то я попросив. Бо в послєднє врємя оні всьо чаще тебе називають нехарошим словом на "х" і, боюсь, шо єслі ми ше трохи тут поживьом, то укропи заставлять їх окончатєльно тєбя нєнавідєть.
Комментариев нет:
Отправить комментарий