КОРОТКО СТРИЖЕНИЙ МУЖИК З ВНЄШНОСТЬЮ...

Коротко стрижений мужик з внєшностью злобного лєпрікона стидливо переминався з ноги на ногу перед бронірованними дверима конспіратівной квартіри, не рішаясь войті вовнутрь. Наконєц він набрався храбрості і нажав на кнопку звонка.
- Хто тут? - подозрітєльно поінтєрєсувались за двєрью.
- Ганька, ти? Откривай, свої.
- Яка Ганька? - іспуганно уточнили із-за двєрі. - Свої уже тут.

- Ну Ганька Гер…
- Ш-ш-ш-ш-ш, - пронзітєльно зашипіли за двєрью. - Нікакіх імьон, только псєвдоніми. Я Хєрвам, Ганька Хєрвам. А ти хто?
- До сіх пор не узнала, чи шо? Я Шуф… - розпсіхувався мужик, но голос за двєрью снова грубо його перебив:
- Сказано без імьон! Запомні, ти Фуфліч. Заході.
Двері протівно заскріпєлі і открились. Мужик возмущонно вирячив очі і зайшов вовнутрь.
- А почєму Фуфліч, я не поняв? Шо, ніззя красівєє клічку придумать? Там, Арнольд, ілі, скажем, Бетмен.
- Потому шо єслі би хто-то помєньше фуфла гнав по тєлєвізору, то всєго етого могло б і не буть, - с горєчью проізнєсла прєстарєла блондінка і жестом позвала мужика за собой. 
- Пошлі к остальним.
Вони пройшли в невеличку комнату з плотно заштореними вікнами. Собравшієся в комнатє побачили лєпрікона і громко заржали.
- Чєго ржотє? - обідився той.
- А чого ти приперся? Тєбя ж вродє не того…
- Напомню, шо собранія у нас анонімні, і потому ніхто нікого не знає, - злобно потрєбувала блондінка. - А ето Фуфліч, наш новий товаріщ.
Мужики снова заржали.
- Імєйтє уваженіє, ми связані общєй бідой, - напомнила блондінка, подталкуя Фуфліча в направлєнії свободного стула.
- Сідай, осваюйся. 
Прєстарєла блондінка усілась на табурєт в центрі комнати і хвацько закинула ногу за ногу.
- Жрунявський, начньом с вас. Вставайте, прєдставляйтесь, росказуйте.
Свєтловолосий мужик с трудом поднявся і привичним жестом поправив мєшки под глазами.
- Я Жрунявський і мєня затолкали в мусорний бак. Драствуйте.
Прісутствующі захлопали в ладоші.
- Расскажитє, шо ви чувствовали в етот момєнт? - попросила блондінка.
- Хочу, во пєрвих, сказать, шоб ви мєня правільно понялі. Я за очіщеніє парламєнта от пріліпал, проходімцев і пріспособлєнцев, коториє вислужуються перед партійними боссами раді лічной вигоди і не думають про народ.
- Пане Віталій, здєсь не Шустєр і даже не Громадське ТВ, - прєзрітєльно скривилась блондінка. - Пафосний брєд нікого не інтєрєсує. Я конкрєтно спрашую: шо ви чувствовалі в тот момєнт, когда вас заталкували в мусорний бак?
- Я етіх сволочєй лічно удавить хотєл, - признався Жрунявський, скручуя кулаки. - С какіх пор всякоє бидло буде указувать народному дєпутату, шо дєлать і как голосовать? У нас дємократія ілі бардак? Гдє "Бєркут", гдє снайпєра? Козли, підараси…
- А скажітє, било лі вам страшно ілі, ні дай Бог, стидно? - уточнила блондінка.
- Страшно нємного било, стидно - нєт. Почєму мнє должно бить стидно? Шо я, дурак, - голосовать протів самого сєбя?
- А ізмєніла лі ета трагєдія ваші убєждєнія ілі намєрєнія?
Жрунявський мєдлєнно і с наслаждєнієм продємонстрірував срєдній палець присутствующім і с улибкой завєріл:
- Нє дождьотєсь! Развє шо загонять распоясавшеєся бидло в стойло буду гораздо усєрднєє.
Собравшієся захлопали в ладоші. Жрунявський тєатрально поклонився і усівся на своє місце.
- А позвольтє мнє, как піонєру, так сказать, висказать пару слов? - робко подняв руку лисий мужик в углу.
- Конєшно, - разрішила блондінка. - Встаньте, прєдставьтєсь.
- Я із Одєси, - стєснітєльно признався мужик, вставая на ноги. - Моя клічка Муденко, і мене правосєкі силою затолкалі в мусорний бак.
- Клічку Ганька придумала? - уточнив Фуфліч.
- Ну а хто ж, - безпорадно развів руками мужик. - Так вот, єсть у мене знакомий моряк, недавно вернувся з Індії. У них там общєство дєлітся на касти, вродє наших бидло, олігархи і еліта, к которой ми с вамі относімся. І также єсть каста непрікасаємих. Согласно закону, хто тих нєпрікасаємих хоть пальцем тронєт - подонок, чмо і ізгой. З ним даже здороваться перестають. Я вот шо дзумаю: надо, во пєрвих, распространіть нєпрікасаємость і на рєгіональних дєпутатов, а во вторих, перейнять індійський опит. Потому шо куда годиться, шо генетічєский мусор не іспитує к нам уваженія? Пусть хоть чогось в жизні доб'ється, а потом уже вякає на успєшних людей.
- А шо ви чувствовалі, когда вас закрилі в мусорном бакє? - поінтєрєсовалась прєстарєла блондінка.
- Я впісявся, - признався мужик, покраснєв от волнєнія. - Мєжду прочім, любой на моєму мєстє сдєлав би то же самоє. Ви відєлі тєх бугайов?
- Смотрєлі на ютубє, держався молодцом, - сказал хто-то і громко захлопав в ладоші. Остальні тоже зааплодіровалі.
- Впісявся он… Подумаєш, в бак засунули. А мене краской облили і мусором закидали посрєді вулиці, - угрюмо проізньос темноволосий мужик. - Ні страха у бидла, ні уваженія, ні поніманія, шо революція закончілась і пора возвращаться в стойло.
- Стицьпиздищин, ви тоже хотіте шото сказать? - поінтєрєсувалась блондінка.
- А шо тут говоріть, і так все ясно, - махнув рукой мужик. - Лібо ми їх, лібо оні нас. Потому шо без нормально работающєй еффєктівной машини террора государство обрєчєно. Мнє одно інтєрєсно: шо тут дєлаєт Шуф…
- Фуфліч, - бистро поправила блондінка, сердито грозя пальцем. - Ми анонімноє общєство, нєльзя про це забувать.
- Ги, харошая клічка, - улибнувся мужик. - Так зачєм он сюда прийшов? Його в мусорний бак не заталкували.
- І нє затолкнут, - гордо сказав Фуфліч. - Не по зубам фішка. А ваше сборіщє лузєров давно увідєть хотєл, а то колєги ржуть, а я, как ідіот, стою і не понімаю, о чьом рєчь.
- То єсть как… - розгубився лисий. - Вам смєшно, шо у нас душевна травма?
- Тоже мнє, травма, - хмикнув лєпрікон. - Мєня ні одна нормальна партія не согласилась в проходной спісок взять. Даже Порошенко послал, которий многім сєйчас помогаєт сохраніть мєсто. Вот ето горє! А шо касається вас… Бєз лоха і жизнь плоха.
Собравшієся переглянулись і, поднявшись с мєст, обступили злобного лєпрікона плотним кольцом.
- Значить ми, по твоєму, лохи? - уточнив один із них.
- Ну а хто? - пожав плєчами Фуфліч і громко заржав. - Нормальних людєй на мусор не вибросять, у них хароша охрана.
- А ну, бєрі фраєра...
Фуфліча схватили за руки і ноги і понесли на вулицю.
- Е, ви шо, охрєнєлі? - возмущався він.
- Снімаю, снімаю! - радостно сообщала прєстарєла блондінка, бєгая вокруг з тєлєфоном.
- Ганька, лічно за всьо отвєтіш… - бісився Фуфліч. 
- Конєшно, отвєтіт... - Мужики громко заржали в послєдній раз і закинули злобного лєпрікона в мусорний бак.