- Понімаєтє, доктор, я больше так нє могу, - плакав Кісєльов, уткнувшись в кушетку. - Я же видающійся журналіст, популярний тєлєвєдущій, нєпрєвзойдьонний аналітік і талантлівий драматург. На кого уходят мої лучшіє годи? Вот посмотрітє.
Кісєльов достав планшет і протянув його доктору Менгєлє.
- Путін наш сєрафім, хєрувім, ангєл і божий дар, - с прідиханієм говоріла якась женщіна в мікрофон перед камєрой. - Когда он роділся, Луна находілась в Марсє, а Вєнєра совокуплялась с Альфа-Центаврой. Поетому вся єго жизнь проходить под знаком лінгама…
- І дальше по тєксту, - Кісєльов виключив ролік і спрятав планшет. - Прічом ми тріжди поганяли її на поліграфє - она нє врьот.
- Ай, замєчатєльно, - радувався Менгєлє, потираючи руки. - А шо там дальше, давайтє досмотрім.
- Доктор, ви іздєваєтєсь? - растєрявся Кісєльов. - Ми сєйчас говорім обо мнє, а нє о нєй.
- А шо о вас говоріть? - пожав плєчами доктор Менгєлє. - Вон как всєгда пакєтік с бєлим порошком, депресія с ломкой пройдут послє пєрвой же дози.
- А знаєтє, доктор, мнє іногда кажется, шо от вашего лєкарства я тупєю до уровня зрітєлєй, - признався Кісєльов, жадно хватая пакєт. - І в такіє момєнти мнє хочєтся бєсконєчно смотрєть на Путіна і пєть радості гімни, погружаясь в пьянящєє чувство бєсконєчной любві… Доктор, нєужелі я підарас? Я же всєгда був гомофобом, єщо с тєх пор, как лучшій друг прєдложил попробовать, а я по юності согласілся…
- Ти скорєє криса, - перебив його Менгєлє. - Умне животне, но протівне до омєрзєнія. Я когда віжу твою налисо бриту рожу, так і хочеться вмєсто кокаїна дать борної кислоти. І какого ти мнє тут жалуєшся на своїх зрітєлєй? Ти сам їх такімі сдєлав своїми дебільними сюжетами, непризнаний гєній піздєжа.
Доктор Менгєлє достав блокнот і прийнявся шото туда нєрвно записувать.
- Ну, допустім, своєй віни я не ощущаю, - признався раскраснєвшійся Кісєльов. - Я только виполнял пріказ…
- Рудольф Гєсс тоже так говорив, - буркнув Менгєлє. - А єщо он добавлял, шо імєнно прікази прівєлі його к суду і, єстєствєнно, к вісєліце.
- Гєсс умєр своєю смєртью, - злякано сглотнул Кісєльов, машинально поправляя галстук.
- А тут імєются разні мнєнія. В любом случає, ти не Гєсс. Ти Гєббєльс. А на роль Гєсса скорєє прєтєндуєт Мєдвєдєв, такой же тупой і наївний… Кстаті, напомніть, шо проізошло с Гєббєльсом?
- Я знаю, - сухо сказав Кісєльов, поднімаясь с кушеткі. - А ваш трєтій рейх, дєдушка, давно загнувся. Так шо хватіт жить прошлим.
Кісєльов сунув пакєт с порошком за пазуху і вийшов, громко хлопая двєрью. Менгєлє грустно вздохнув і достав фотографію Гітлєра:
- Ах, мейн фюрер. Зналі би ви, какіх ідіотов приходиться мнє лічить на старості лєт…
- Доктор, позволітє? - двєрь пріоткрилась і в комнату осторожно просунув морду Лавров. - У мєня тяжелейшій крізіс самоідєнтіфікації.
- Всє послалі? - догадався доктор.
- Да, - жалобно признався Лавров. - Так і сказалі: пока войска з України нє вийдут, нікому ти і нахрєн не нужен.
- Потому шо врать надо мєньше, - скєптічєскі замєтіл Менгєлє.
- Так а шо я? Шо прікажут, то й говорив. Так за шо же мєня?..
- А Ріббєнтропа за шо? - напомнив Менгєлє. - Безобідний дєдушка був, інтєллігєнтний. Тоже любив поплакаться послє пива со шнапсом.
- Вот і мнє всєгда інтєрєсно било, за шо Ріббєнтропа? - взволновано признався Лавров. - Кстаті, я шо подумав… Может, ви с Мєркєль по поводу санкцій поговорітє, как нємєц с нємцем?..
- Гітлєр санкцій нє боялся і другім вєлєл не бздєть, - отрєзал Менгелє. - Для вас шо важнєй, война ілі благополучіє? Єслі благополучіє, то виводітє войска і я пошол. А єслі война - то всє нитікі ідут строєвой на пєрєдовую, даже прєстарєлиє сноби в дебільних очках.
- Очєнь даже хароші очки, - обідився Лавров. - В вашем рейхє такіх нє било.
- Потому шо за ніх расстрєлівалі, - парірував Менгелє, снова записуя шото блокнот.
Лавров висунув голову і плотно закрив за собою двєрь.
- Ідіот… - проізньос йому вслєд Менгелє. - Боже, куда я попав? Обєщали войну з полнимі лагєрямі воєнноплєнних, а по факту сплошниє латентниє алкоголікі з комплєксом Наполєона. Ех, фюрер, фюрер…
Менгелє открив сейф і достав старінну бутилку шнапса.
- Ти доктор?
Дверь вдруг вилетіла вмєстє з дверной коробкой і уперлась в протівоположну стєну. В пройомє стояв бугай з золотим унітазом под мишкой.
- Мнє в послєднєє врємя чєго-то кажется, будто я нє совсєм живой. От етого єсть таблєткі? - освєдомівся бугай.
- Конєшно! - обрадовано улибнувся Менгелє і потянувся за полонієм. - Возьмітє, шоб нє казалось, а уже навєрняка. Випить желатєльно сразу...
- Спасібо!
Бугай нємєдлєнно забросив полоній в свой рот і запив водой с золотого унітаза.
- Кстаті, а оно безопасне? - на всякий случай поінтєрєсовався він.
- В вашем случає так вполнє, - обнадьожив доктор. - Єслі прімєтє дополнітєльну дозу, хуже вже точно не стане.
- Тогда давайтє, - бугай протянув руку і взяв повну охапку полонія. Затєм гєроїчєскі його проглотив, слєгка скривившись.
- А знаєтє, дєйствітєльно как-то лучше, - признався він. - Такоє любопитноє чуство… Шо ето может бить?
- Откуда мнє знать, могу только догадуваться, - засіяв от радості доктор, доставая блокнот. - Ложитєсь-ка на кушетку і подробнєнько опісивайтє свої ощущєнія. А золотую сантєхніку вон в тот уголок поставьтє, она вам тєпєрь точно нє прігодітся…
Комментариев нет:
Отправить комментарий