* * *
Рішив якось дєд наловить собі риби, шоб навялить, значить, під пиво.
Взяв самодєльну сєть, удочку для конспірації, велику хозяйствєнну сумку і пошкандибав на озеро. Заліз поглибше в комиші, сєть поставив, і балується собі удочкою. Коли зирк - а поплавок токо раз - і втонув під водою. "Фігасє! - подумав дєд. - Не встиг забросіть, а воно вже клює"
Поднімає дєд удочку, а на крючкє вобла болтається. Но не простая, а золотая. Здивувався дєд, витащив крючок, а вобла йому і каже чєловєчєским голосом:
- Ти шо, охрєнєл, козьол? А я дивлюся - пустой крючок пливе. Ну, думаю, утащу собі про запас. А виходить, то ти, жлоб, на пустой крючок рибу ловиш, а я, дура, получається, клюнула.
- Ніхрєна сєбє, говорящая вобла! - здивувався дєд і стукнув рибу головою об камінь.
- Е, ти не того! - злякалась вобла. - Давай по-харошему договоримся: я тобі любі три желанія виполню, а ти мене відпускаєш.
- А не брешеш? - подозрітєльно уточнив дєд. - Бо нам тут под кажді вибори шото таке обіщають, а в рєзультатє - шиш.
- Зуб даю! - завірила вобла. - Только шурши бистрєє. Я ж водоплавающа, мнє воздухом дишать много врєдно.
- Хорошо… - почесав рєпу дєд. - А можеш сдєлать, к прімєру, так, шоб у мене снова стояло?
- Лєгко! - подмигнула вобла. - Пользуйся на здоров'я.
- Ох ніфіга ж… - глянув дєд на матню і присвиснув. - А ще в мене криша давно прохуділась і подтєкаєт. Баба всю плєш прогризла, мол, лізь, пирдун старий, чіні…
- Не вопрос, тепер твоя криша цела, - сказала риба. - А ти молодєц, бистро соображаєш. А то помню тут одного мислітєля, чуть не здохла, пока він желанія загадував. Зато у вас тепер пожизнєнний прєзідєнт…
- Так, криша єсть.. Шоби ще таке загадать? - размишляв дєд.
- Ну, хочеш, там, кучу бабла, ілі снова стать молодим? - прєдложила вобла.
- О, сообразі мнє півка! - придумав дєд. - А то риби нав'ялю, а пива нєт. А магазінноє стоїть дорого…
- Хоть залєйся! - вобла махнула хвостом і перед дєдом матєріалізувалася огромна бочка, на боку якої було написано "Жигульовськоє".
- Воно?
- Воно! - зрадів дєд.
- Ну і ладнєнько. Отпускай тепер, уговор єсть уговор.
- От жалко мнє тєбя отпускать… - задумався дєд.
- Шо значіт жалко? Ми ж договарювались, - злякалась риба.
- Ладно, шучу, пливі, - дєд размахнувся і зашвирнув воблу в озеро. Вобла вильнула хвостом і зникла в мутній воді.
- Так, - рєшитєльно сказав дєд, глядя на бочку. - Кришу справив, повод випіть імєєтся. А, возможно, і нє только випить...
Він завалив бочку на бок і покатив домой.
- Нюська, слиш? Нюська, іди сюда! - орав довольний дєд, ледве переступивши поріг.
- Чаво тєбє? - пробурчала бабка, с трудом вставая з кроваті.
- Глянь, - дєд випер гудь колєсом і гордо показав пальцем на кришу. - Справив!
- І шо? - не поняла бабка.
- Так надо же якось со мной рассчитаться, - намєкнув дєд, кивая на матню.
- Ой божечки, снова давлєніє? - засокрушалась бабка. - Щас корвалола капну.
- Дура, яке давлєніє? Я же снова могу! Ось послушай…
І дєд на радостях все їй розказав.
- Ну как, бачиш, який я у тебе умний? Кришу справив, пивом на халяву розжився - сама ж постоянно піліш, шо на нього іде вся пєнсія…
- Ето я поняла, - угрюмо сказала бабка, угрожающє хмурясь. Дєд запнувся і йому почєму-то стало трошечки страшно.
- Ти мнє скажи, дибіл, нахрєна тобі, козлу старому, шоб у тебе стояло?
- Ну а как? - растєрявся дєд. - Я же вродє мужик. А який я без цього мужик?
- А ти і з цим не мужик, і не був мужиком нікогда! - заверещала бабка, замахуясь ціпком. - Всю жизнь мені, гад, іспортіл. І раді чєго? Шоб на старості лєт у нєго снова стояло? Скотіна!
Бабка стукнула дєда палкой і сунула в руку удочку.
- Значить так, щас чешеш на озеро і пока воблу снова не зловиш - домой не появляйся. А як поймаєш, то пожелай, шоб молодсть мнє вернула. А также много бабла.
- А на трєтьє? - обіжено спросив дєд.
- Корову проси на трєтьє, шоб молоко і сир були свіжі, - рассудітєльно приказала бабка, виталкуя дєда за двері. - Всьо, пошол.
Закинув дєд удочку через плече і почовгав на озеро. Прийшов і трєснув себе ладонью по лбу.
- Ото ше дурень, я ж сєть провірить забув!
Поліз в комиші і тяне. Чуствує, легко йде. Ну, думає, хрєн шо вловив. Коли чує знакомий голос:
- Ну, блін, здраствуй!
Глядь - а в сєті золотая вобла болтається.
- О, тєбя мнє і надо! - обрадувався дєд.
- Ага, я вже поняла, - сказала вобла. - Нєбось додому сходив?
- Сходив, - кивнув дєд.
- І бабкє все росказав?
- Росказав.
- А вона тебе, разумєєтся, снова на озеро вигнала?
- Так і єсть, - дєд виновато опустив голову.
- Просила, нєбось, вернуть молодость, дєнєг, і мене у служанки?
- Нє, служанкой не просила. Корову просила, - поправив дєд.
- Боже, как орігінально, - хмикнула вобла. - У вас вообщє сємєйка с фантазієй, как я погляжу. Ладно, - махнула риба хвостом, - сдєлано. Отпускай, пойду, залягу на дно, а то шось сєгодня вообщє не мой дєнь.
Випустив дєд рибу, сєть свернув і пішов додому. Йде і думає: шото, навєрно, таки забув; шото важне. Коли догадався: нада ж було молодость для обох просить!
Прибіг обратно на озеро і кричить:
- Рибка, чуєш? Вспливай, ніхрєна не сработало!
- Чого разорався? - сердито поінтєрєсувався хтось.
- По дєлу ору, не мішай, - огризнувся дєд.
- А шо це у тебе, сєть? - не унімався собєсєднік.
- Не твоє дєло.
- Очєнь даже моє, рибнадзор.
- Йопт… - охнув дєд. - Вот, прикупив курам ограду ставить.
- З водорослями продали? - поінтєрєсувався мужик.
- Та да, - неувєрєнно сгласився дєд.
- Ну тогда пошлі в участок, там і раскажеш, де купляв і почом.
- Та нє могу, понімаєш? Дєло у мене тут, - занєрвнічав дєд.
- І з дєлом твоїм разбєрьомся.
Мужик взяв дєда под руку і повів до бобіка.
- Рибка там… Золотая… Три желанія… - жалобно бормотав дєд.
- І ключі от квартіри, гдє дєньгі лєжат, - поддержав мужик, заталкуя дєда в машину.
Як проїзжали вони повз село, помітив дєд у своєму городі корову, шо жувала капусту з нового врожаю. А недалєко от хати по дорозі біжала молода дєвка з двома огромними чемданами, врємя от врємєні нєрвно оглядуясь і громко прі етом смєясь.
- Да пошлі ви! - обіженно пробормотав дєд і улибнувся, вспоминая про "Жігульовскоє"...
Комментариев нет:
Отправить комментарий