Шувалов стягнув туфлю і прийнявся агресівно хєрачить нею окружающий воздух.
- Ігорь Івановіч, нє то, - томно застонала вєдуща, отчаянно дєлая круглі глаза. - Вот етім вот нужно...
Вєдуща нєзамєтно подсунула под стол стару тєлєфонну трубку.
- НАТО піздєц! - страшно випучив очі, заверещав Шувалов, сотрясая трубкою воздух.
- Я оце, Гєля, одного не понімаю, - признався Обама, жалостліво наблюдая за Шуваловим в тєлєвізорє. - Шо ми с тобой в воспітанії Володєньки упустілі? Вродє ж такой хорошій, вєжлівий мальчик був. І не сказать, шо ми для нєго шото жалєлі. Хочєш в Г7 - пожалуйста, олімпіаду - сколько угодно. Посідєть за однім столом в общєствє мірових лідєров - хоть каждий дєнь... А во всьом віновато женскоє воспітаніє: много ласкі і мало строгості.
- А шо ти хочеш, єслі у мальчіка нє било достойного прімєра отца? - огризнулася Мєркєль. - Єслі сам за ним хвостіком бєгав і умоляв: скушай, Володєнька, перезагрузку. Ложечку за Літвінєнка, ложечку за Політковскую, ше одну за Кваснєвського. А єслі будеш сєбя харашо вєсті, то дядя Олланд подаріт тєбє караблік.
- Я, мєжду прочім, застал єго уже взрослим, - обідився Обама. - І просто питався наладіть довєрітєльні отношенія. Так шо хєрачлівость і бикованіє заложилі в мальчика імєнно ви со Шрьодером, слішком разбалували пацана шальними дєньгами.
- Ну так возьми і покажи мастєр класс воспітанія, псіхолог грьобаний, - прєдложила Мєркєль. - Бо от твоїх постоянних угроз Володєнька только становітся агресівнєє і угрожаєт сначала расхєрачить сосєдєй, а слєдом і на родітєлєй руку поднять...
Путін склонілся над картой міра і, висолопивши язика от усєрдія, питався сложить із кубіков слово "хєрачить". Но дальше "хєр" дєло не продвигалось, кубіков не хватало.
- Грьобані санкції, - злобно проізньос Путін, нєрвно двигая кубіки. - Лаврова ко мнє, нємєдлєнно!
В корідорє тут же послишалось встрєвожене цоканіє копит і в комнату вбєжал запихавшийся Лавров.
- Звалі, Владімір Владіміровіч?
- Тєбє піздєц, готовься, - пообіщав Путін.
- Но за шо? - іспугався Лавров.
- А почєму мнє Цзіньпінь уже мєсяц как нє звоніт? - поінтєрєсувався Путін. - Я шо, вже не міровой лідєр? І бздєть мєня нє положено?
- Конєшно же лідєр, - завєріл поблєднєвший от волнєнія Лавров. - Нєпрємєнно положено бздєть. Вот Цзіньпінь бздіт усєрдно і на всякий случай стараєтся лішній раз не трєвожить.
- А Пранаб Кумаровіч, індус грьобаний, какого нє бздіт і шото мутіт с Обамой? Кстаті, ви пєрєдалі Обамє, шо я, так і бить, согласєн на пєрєзагрузку?
- Пранаб Кумаровіч бздіт, і даже Обама, - сообщив Лавров. - Просто видєлуються перед камєрамі, шоб не упасть мордой в грязь.
- Значить сообщи їм, шо меня їхня морда нє інтєрєсуєт, - потрєбував Путін. - Для начала пусть ізвіняться публічно, стоя на колєнях. Потом виплатят контрібуцію за уніженія, укропамі і валютой. Далєє нєфть по двєсті, газ по восємьсот. І кубікі з буквамі разноцвєтні, целий мєшок!
- Обязатєльно сообщу, - прогнувся Лавров. - А можно я просто пойду? Ну пожалуйста.
- Погоді, - потрєбував Путін. Затєм достав огромную ложку солі і сунув Лаврову в рот. - На вот, угощайся. Дєфіцит нинчє, єлє достал.
Лавров випучив очі і, подавляя стон, прийнявся грустно жевать.
- Спасібо, Владімір Владіміровіч, - с трудом проговорив він.
- А вот тєпєрь іді!
Путін снова склонився над картой і прийнявся с умним відом совати кубіки. Лавров вийшов із комнати і сумно поцокав по корідору.
- Ну шо, как он? - шопотом перепитав у нього Пєсков, осторожно виглядуя із-за шторки.
- Солью, козьол, накорміл, - пожалувався Лавров. - Дєфіцит, відітє лі...
- Ага, значіт лучше ше трохи за шторкой пєрєсідєть, - сообразив Пєсков. - Кстаті, давно уточнить хотєл: сколько єщо ми будєм єму брехать про мірового лідєра і шо єго всє бздят? А также про натовські лєгіони, мірноє ополчєніє і рєптілоїдов.
- Значить слушай сюда, - визвірився Лавров. - Я тєбє нєжную псіхіку мальчика просто так ломать не позволю. Рейтінгі свєжіє відєл?
Пєсков согласно кивнув.
- Ну так вот, впєрвиє с развала СССР россіянє чувствуют ейфорію і гордость за то, шо страна наконєц поднялась с колєн і продолжила агресівно хєрачить окружающий мір. Потому шо ето у нас в крові ше со врємьон Золотой Орди. А когда люді довольни, їм уже не інтєрєсно, як распрєдєляются нєфтєдоллари, гдє і сколько разлічних дворцов у прєзідєнта і члєнов правітєльства, какіє сумми бабла тратітся на распіл і прочую погрєбєнь. Так шо іді, молча жрі дєфіцитну соль і расказуй, как міровиє лідєри по очєрєді обривают тєлєфонную трубку, умоляя скорєй прєкратіть хєрачить. Потому шо їм страшно, шо послє укропов ми пріймємся за ніх. Задача понятна?
Пєсков угрюмо кивнув.
- Виполнять!
Пєсков нєхотя вийшов із-за шторки і, понуро опустивши голову, поплентався в кабінєт.
- Спасібо вам, Владімір Владіміровіч! Какая вкусная, ізискана соль. Навєрноє, большой дєфіцит! - послишалось вскорє оттуда. Лавров самодовольно хмикнув і впєрвиє за много лєт позволіл сєбє улибнуться...
Комментариев нет:
Отправить комментарий