В такі момєнти буває полєзно остановиться і подумать про собствєнне місце в стрємітєльно міняющомуся завтрашньому дні.
Перед нами намітились неізбєжності, які доведеться прийняти. Бєдность, безработіца, запрєдєльно високі ціни... Наша дорога в майбутнє проходить через ці неізбєжності незавісімо от того, кого назначимо винуватим і хто займе прєзідєнтське й прем'єрське крісло. Потому шо ми слішком долго позволяли власті, начиная ше з Кучми, безнаказанно грабить страну, удовлєтворяясь тим, шо і власть в свою очєрєдь закривала глаза на наші наївні спроби її обмануть. І в ітогє огромні дєнєжні маси плавно перекочували з бюджета в офшори і каждий остався при своїх інтєрєсах і сбєрєженіях. Жаль только, шо в ітогє у нас сбєрєженій осталось несравнімо меньше, ніж у тих, хто в разниє годи оліцетворяв власть.
Нахєрачена Путіним й посіпаками затяжная война віддається біллю в серцях каждого вмєняємого українця. Хтось боїться, хто-то переживає за наших воінів і боляче проносить крізь серце смерть кожного з них. А єсть і такі, хто лікуєт й злорадствуєт. Так як ненависть, накопівшаяся за годи закомплєксованності і уніженій, обрєла конкрєтну мішень і возможность для вихода. Бо коли чєловєк бере в руки оружіє і йде убивати ближнього только за то, шо той має якоби неправильних героїв і розмовляє непонятною мовою, то він (чєловєк цей) бреше собі й окружающим. Потому шо когда ти чмо і тобі це не нравиться, то гораздо проще вбивати тих, хто лучше за тебе, ніж питаться до них дорасти.
Страх, тривога, відчуття неізбєжностей заставляють шукати врага, до якого лєгко дотянуться. І порою встрєвожений разум вирисовує странні конструкції. Потому не смолкають крики, будто нас всє вокруг слівают, хотя нєрвозность і бикованіє ботоксного Хуйла говорят якраз об обратном. Также хто-то вважає, будто випаливши Донбас напалмом, напрочь вичеркнув його із жизні, можна зупинити войну. А між тим, Донбас - лиш плацдарм, на з нами воює Росія і її посіпаки із числа отбросов со всєх рєгіонов нашей огромной страни. А Росія прі крайнєй нуждє може ввести войска даже у випалену стєпь.
Также ширяться конспіратівні слухи, будто європейськіє лідєри нарізають Україну на часті і скармлюють Путіну, получая удовольствіє от процесса. Непонятно только, зачем до сіх пор хєрачать Росію санкціями, єслі все вже давно рєшено. Да і к Пороху в Київ в таком случає вовсє не нада наярювать. Тєм болєє, шо імєнно так хоче Путін - порєшати нашу судьбу з міровими лідєрами і поставити нас перед фактом. А оно получається, шо нікак ніхрєна таким способом не рішається.
Кстаті, дохтур оце обратив вніманіє, сколько врємєні уділяє нашій країні Мєркєль. А вєдь їй ше Гєрманієй управлять, там тоже проблєм хватає. Но фрау Меркель упорно витрачає на Україну гораздо больше сил і енергії, ніж подавляюще большинство отєчєствєнних політіков, які щас актівно зайняті виживанієм. Бо, во-пєрвих, протєстні настрої нікуди не ділися. І на благопріятном фонє разрушающейся економіки люди потіхоньку звєрєют, з цим прийдеться шото рішать. Во-вторих, нужно сбєрєчь сістєму, яка ше со врємьон видающогося літєратурного классіка й крімінального авторітєта Кучми забезпечує пррєдставітєлям власті безбєдне життя і смисл терпіть уніженія. Уж нє потому лі свято блюдуться негласні закони непрікосновєнності по відношенню к тим, хто когда-лібо входив во власть (а сбєжавщих в Москву подальше от народного гнєва можна і попинати публічно з трибуни парламєнта, пришивши статтю за створення ОПГ)? І чи не вознікла ідєя налогової амністії заради легалізації нажитого непосільними взятками і лоббірованієм капіталу? І не потому лі Кучма ходить в авторітєтє, шо практічєскі каждий політік-тяжеловєс ощущає себе обязанним? Бо практічєскі всєх Данілич напряму ілі косвєнно повитягував в висшій свєт.
І, конєшно, вони бажають зберегти Україну, як свій самий успєшний бізнес-проект. І, конєшно же, вовсє не протів, шоб обичні люди жили в достатку і не баламутили воду, з голодухи інтєрєсуясь, почєму даже в жосткій крізіс у політіков і чиновніков, присосавшихся до бюджета, упорно не переводиться лишнє бабло. Только вот наступать на свої інтєрєси і схєми обогащенія ніхто із них по справжньому не готов. Бо слішком уж много усілій і дєнєг було вложено для того, шоб на еті схєми попасть.
Неізбєжностью стане і разочарованіє в тих, хто сьогодні считається авторітєтом. Он уже в рєгіонах бойци "самооборони" не гнушаються в спайкє з мєнтами защіщать корупційні схеми. А со врємєнєм й далі опошлятиметься все, що зароджувалось на Майдані з подачі чистих помислами романтіков.
Неізбєжним буде отчаяніє. Воно рано чи пізно прєдатєльскі стукнеться в серце і тіхонько поінтєрєсується: ну так шо, вже прийшов піздєц, чи єщо подождьом? І в такіє момєнти дуже важно імєть мотивацію, заради якої слєдуєт жить. Бо життя - це всього лиш коротка, но ярка вспишка мєжду небитієм. Безполєзна по суті, бо в масштабах всєлєнной не оказує нікакого вліянія на проісходящі собитія. Всі учоні, герої, мислітєлі, про яких чєловєчєство хранить пам'ять тисячєлєтіями, ісчезнуть з тєчєнієм врємєні. Бо даже земля і сонце не вічні.
Обязатєльно нужно до того, як відчай наповнить душу аж через край, свій лічний, короткий міг, одведений долею й часом, заповнити позитивом. Знайти інтєрєсне занятіє, зайняти свою власну нішу для радості от битія. Шоби вопрєкі всєм неізбєжностям получать удовольствіє від життя і в цьому обрєсти смисл, який не позволить отчаянію утащить нас на дно.
Важкі часи приходять врємя от врємєні і уходять бесслєдно. А нам ше залишатися тут.
Комментариев нет:
Отправить комментарий