- О, ду лібер Августін. Августін, Августін, - напєвав Путін, дорісовуя собі чорним маркєром квадратні вуса.
- Владімір Владіміровіч, шо ви дєлаєтє? - офігєв Пєсков, входя в кабінєт.
- А ну цурюк отсюдова, рюсіш швайне! - злобно гаркнув Путін. - Оборзєлі совсєм, ні постучаться, ні попрівєтствовать зігованієм.
- Владімір Владіміровіч, у вас передозіровка ботоксом? - сочуствєнно спросив Пєсков, на всякий случай задкуя к виходу.
- Владімір Владіміровіч? - брєзгліво скривився Путін. - Какой дурацкій імя.
- Всьо, піздєц, дохєрачился до нєрвного срива, - озабоченно пробормотав Пєсков. - Укропи, сволочі, довєлі мірового лідєра. Нєт, шоб тіхонько сдаться...
- І морда тоже дурацкая, - замітив тєм врємєнєм Путін, пялясь на себе в дзеркало і осторожно поглажуя висохші щоки. - А шо це протівно чвиркаєт?
- Так вєдь ботокс, Владімір Владіміровіч, - пояснив Пєсков. - Ви же самі єго туда накололі.
- Ботокс? - удівльонно вскинув брові Путін.
- Ну да, протів морщін, - пояснив Пєсков.
- Так я шо, єщо й підарас?..
Путін разочарованно ляснув себе по щоці, брєзгліво наблюдая, як по нєй пробігають ударниє волни.
- Надєюсь, хотя би нє жид? - уточнив він.
- На ету тєму сущєствуют разниє мнєнія, - уклончиво отвєтіл Пєсков. - А шо?
- Ну, спасібо, блін, сволочь рогатая, - крикнув Путін куда-то вдаль, сотрясая кулаком воздух. - Пойді, помогі коллєгє чуток похєрачіть... А нєльзя било сразу сказать, шо коллєга - русска свінья, жид і підарас?
- Ето ви щас кому? - не поняв Пєсков, недоумьонно оглядуясь.
- Козлу одному, - злобно буркнув Путін і уставився на Пєскова. - Ну шо, говорі, кого безуспєшно питаєтєсь расхєрачить?
- В смислє - кого? Ми же, вродє, укропов хєрачим? - снова не понял Пєсков.
- Укропов? Россія? - Путін озадаченно почухав плєшь. - Ви шо, совсєм показились?
- Ну а кого? - удівілся Пєсков. - Остальні же могут і сдачі дать.
- Как билі сцикливими пєтухами - так і остались, - проворчав Путін. - А почему не получається расхєрачить?
- Потому шо ви самі вєлєлі нападати по-тіхому, - пояснив Пєсков. - Бо і так обложилі санкціями, шо просто піздєц. Ми уже за послєдніє дєньги хєрачим.
- Так ви шо, ідіоти, полєзлі хєрачить, не создав прєдварітєльно мощную економіку? - удівілся Путін. - Развє можно без мощної економіки переводить страну на воєнниє рєльси?
- Так ви же хотєлі по-бистрому? - удівілся Пєсков. - Крим оттяпалі без проблєм. Понадєялісь, шо халява будєт і дальше. А оні, сволочі, вдруг внєзапно начали отбіваться...
- От придурки, нічему вас історія нє научіла, - недовольно замєтіл Путін, склоняясь над картой міра. - А шо це за стрєлочкі: на Бєрлін, на Лондон і на Нью-Йорк?
- Владімір Владіміровіч, ви в порядкє? - забєспокоївся Пєсков. - Ми же только вчєра планірували, кого будем дальше хєрачить.
- Ясно, - сухо отвєтіл Путін, мєтодічно разривая карту напополам. - Значіт, ви нісколєчки нє ізмєнілісь. Такіє же підараси, какімі билі єщо прі Сталінє. Главноє тупо хєрачить, бо пушечного мяса полно, баби всєгда нарожают... Помню, даже у наших самих нєвмєняємих офіцеров, служивших в концлагєрях, поднімалісь волоси дибом, когда оні відєлі, как тупо ви пєрємалуєтє людєй раді воєнних побєд.
- Зато ми виігралі войну, - обіжено возразив Пєсков. - А цель, как ізвєстно, оправдуєт срєдства.
- І гдє еті срєдства, єслі сам говоріш, шо за послєдніє дєньги хєрачітє? - поінтєрєсувався Путін.
- Так ви же... Вєрнєє, ну, настоящій ви, ше в мірноє врємя умудріліся всьо распіліть, - пожалувався Пєсков. - Дворцов понастроїлі, яхт. А ту же Кабаєву содєржать... Она, как бе, дорогая, валютная.
- Ти слишал? - опять обратився Путін непонятно к кому, глядя куда-то в сторону. - Етот урод вообще хєрачить полєз раді понтов. Развє можно начинать войну, єслі любиш бабло і нє готов к лішеніям? Даже у Сталіна кромє шинелі і трубкі нічєго нє било. І срав он на санкції. хєрачив, вон, тєх же фіннов і не стєснявся. А етот... Послєдніє срєдства, санкціями обложилі... Тьфу! Даже слушать протівно.
- А шо ти хотєл? - отвєтіл незнакомий голос, обдавая Пєскова жаром. - Людішкі совсєм ізмєльчалі. На всю планєту єдінствєнний ідіот, і тот ні на шо не годєн. Потому тєбя, собствєнно, і позвалі.
- Понятно, - сумно отвєтіл Путін.
- Кстаті, в отлічіє от нємцев, етот народєц с радостью і усєрдієм готов убівать даже друг друга, - замєтіл пекельний голос. - Я їх годамі такімі взращівал, проводіл тщатєльную сєлєкцію. Так шо можеш тепер не стєсняться своїх желаній: любой пріказ будєт виполнєн, любая цель расхєрачена. А саме прікольне то, шо оні ето будут дєлать во ім'я Господнє.
Неізвєстний голос громко заржав.
- Кстаті, рєкомєндую познакомиться з мєстним Гундяєвим. Он у них патріарх, ми с нім кєнти, - добавив він і замовк.
- Ти, кстаті, хто? - поінтєрєсувався Путін у перепуганного Пєскова, от якого воняло смаленим.
- Я ваш самий прєданний адьютант, - залєпєтав Пєсков. - Служу сатанє... Вєрнєє, Адольфу Алоїзовічу... Вєрнєє...
Пєсков вдруг вскочив по стойкє смірно і витягнув руку.
- Зіг хайль!
Путін довольно улибнувся і молча кивнув в отвєт...
Комментариев нет:
Отправить комментарий