Справа в тому, що за своє відносно довге життя дохтур спостерігає одну й ту саму картину: вибори лідера, розчарування, прокльони... Вибори, розчарування, прокльони... Як у бік нацарювавшого собі состояніє на декілька поколінь вперед, так і у тих, хто за нього голосував.
Можемо безкінечно довго ламати словесні списи на тему, хто більш достойний, хто менше зло, хто нас завалить небесною манною, а хто навпаки - відніме останнє на золотий батон... Певно, шо навіть ангели, якби спустилися з неба і зайняли керівни пости, слілі би нас прімєрно через пів-року. І проблема не в лідерах як таких, проблема, на жаль, у суспільства.
От кажемо: Янукович - вор. Але не можна бути вором там, де не дозволено красти і покарання за це невідворотнє. Не було б ніякого Межігир'я та золотих батонів, якби суд, прокуратура, СБУ та інші контори, шо начебто мають захищати єдиний для всіх закон, не витрачали б робочий час на старанне вилизування владної дупи.
Якби виборці мали змогу знімати своїх депутатів з лішенієм званій і прівілєгій як у верховній, так і у областних, міських та селищних радах, то ті б десять раз подумали, перш ніж ухвалити рішення чи законопроект. І принаймі озаботилися би донесенням своєї позиції безпосередньо до виборців. Бо, може, іноді справді треба ковтати гірку пілюлю. Але треба для цього бути упевненим, що після неї настане одужання.
Якби кожне мурло в чіновнічьєм крєслє ощущало, шо при спробі віджати хабар на нього чекає ганьба, увольнєніє, суд і тюрємний срок, і шо ніякі связі вже не зможуть допомогти, ми б забули навік про корупцію. Бо корупція - перш за все не тому, що люди дають. А тому, що ніхто не боїться брати. І всі намагання чиновників перекласти вину на звичайних людей - не більше, ніж просто відмазка клєптомана, який звинувачує жертву, шо та клала свої речі на видне місце.
Міліція, прокуратура, суди, спецслужби, депутати, міністри, начальники... Якби всі вони виконували функцію, для якої призначені, - у нас би фізично не могло виникнути Януковича. Ні як більшого чи меншого зла, ні як явища взагалі. Сиділо б собі мурло скромним клєрком, підписувало бомаги, воровало би шось по мєлочі, пока в конце-концов не попалось би на гарячому і не полетіло під суд, як то зазвичай відбувається в развітих странах. Які потому і развіті, шо кожен хоч трохи думає і про суспільне благо, а не тільки про те, як обустроїти свою лічну хату скраю.
Та цей механізм не запуститься без волшебного пєндєля. Таким пєндєлєм може стати тільки об'єднана громада.
Дохтур бачить, шо нинішня власть - не саме найгірше, шо з нами було. Вона навіть трохи старається дослухатися до суспільства і якось реагувати, починаючи з вибачень і затягувань та закінчуючи відставками. Це відчутний прогрес в порівнянні з ушедшим в себе і до сіх пор не вернувшимся Ющенком, вором-рєцедівістом Януковичем, матюкливим і самоувєрєнним вором в законє Кучмою та брехливим "собі на умє" Кравчуком. Але не достатній, щоб говорити про краще майбутнє найближчим часом.
Громада нарешті повинна ототожнити себе з владою і розділити відповідальність. Долучатися до громадських слухань, задавати незручні запитання, вимагати відповіді. Писати скарги, домагатися їх виконання, піднімати общєствєнность у випадку кричущої бездіяльності чи злочинних дій. Влада розбещена безнаказанністю, і через те ми щоразу граємо в лотерею, обираючи чергового самодєржца, шо по факту матиме значно більше можливостей, ніж по закону. І уповаємо на його порядність і совість, вкотре разочаровуясь. Бо система збудована так, що порядних і совєстлівих закльовують ше на ранніх етапах кар'єрного роста.
Та закони неписані тільки там, де громаді начхати на їх виконання. Це тому президент може стати у нас самодуром, шо ми самі дозволяємо йому вийти за положені рамки.
Стара система більше не може існувати, бо держава руйнується на шматки. Але, як то не боляче, ми усі є частиною тої системи. Інтегровані в неї та отримуємо вигоди, володіючи нужним блатом чи располагая возможностями. І пока у держави водилися гроші, а хєрачлівий карлік не поліз зі своєю війною, це влаштовувало переважну більшість із нас.
Череда революцій призведе в свою чергу до череди нових самодуров, яких будемо тасувати й прогнозовано разочаровуваться. Не говорячи вже про те, шо загроза втрати державності стане цілком реальною.
Якщо дійсно маємо запит на нові правила гри - мусимо реалізовувати його кожен на своєму місці. Вичищати авгієві конюшні. Поселяти страх і повагу перед законом у самовлюбльонні та самоповажні чиновничі душі. Змушувати суди бути судами, а не судилищами. Прокуратуру - прокурорами, а не всесильними прокураторами. Міліцію - захищати закон, а не кришувати та ініціювати правопорушення.
І маємо донести іншим просту ідею: інтерес і мотив у нас спільний - жити заможно, щасливо і мирно, і передати багату, розвинену країну у спадок нашим нащадкам.
Це робота настільки масштабна, шо коли дохтур намагається про це говорити, в нього зазвичай тицють пальцями і кажуть, шо він ідіот, бо то є не можливо. І спасіння країни насправді полягає у виграші в лотерею "правильний вибір влади". Та, на жаль, еволюцію не надурити. Шлях до цивілізації пролягає через зміну суспільства. Можна витратити роки, можна цілі століття. Та ніякими виборами чи перевиборами цей процес не підмінити. Хіба що, як пощастить, отримати дуже короткий, десь на декілька років, період злету, після якого з размаху гепнутися у чергову руїну. Бо, відчувши послаблення, система неминуче повернеться у свій ізначальний, роками провірений стан.
ps. Дохтур дякує тим, хто зміг дочитати це аж до кінця. Він розуміє, шо багато хто підписався на нього заради "хєрачить", а не заумних тєкстов про абстрактні сфєрічєскі молєкули в вакуумє. Та іноді бувають моменти, коли хочеться побути не тільки смішним, але й корисним. Маю надію, що читачі простять йому його слабкість. А до "хєрачить" повернемося незабаром.
Комментариев нет:
Отправить комментарий