Путін рано чи пізно послєдує за своїми давно ушедшими к чорту на вічні муки кумирами. І нєфтєгазова бульбашка, скріплена страхом й насильством, яка гордо іменує себе Росією, рано чи пізно лопне.
Нам доведеться учитися жити поруч із ними. Тоді, коли ніщєта і розруха прочно війдуть у їхнє життя. Коли мєстєчкові атаманчики будуть рвати на часті друг друга за право мародьорствувать на привласненій території, як зараз то відбувається в ЛНР і ДНР.
Бо ЛНР і ДНР - це міні-прообраз того, що чекає на 1/6 частину суші в процесі болєзнєнного, але неминучого распада на составляющі.
А схожість ЛНР і ДНР між собою, не дивлячись на совєршенно разних людей, дорвавшихся до врємєнной власті, свідчить, що інші моделі окрім террора, насильства і грабєжей росіяни будувати просто не вміють і не бажають вчитися.
Власне, Росія й зараз є "окультурена" народна республіка, де альфа-атаман пока шо має достатньо сили і дєнєг, щоб залякати або купити своїх конкурєнтов навродє Кадирова. Та моделі, скріплені страхом чи жадібністю, довго не можуть проіснувати.
Та головне питання, що цікавить дохтура, - коли все це станеться, чи залишимося ми людьми, чи перетворимося на росіян?
Бо для людини життя - то найвища цінність. Навіть коли воно жалке, дурне та безполєзне.
І зовсім не обов'язково брататися з тим, кому помагаєш вижити. Насилу жамкати у братські обійми чи тягти под вєнєц.
Бо людина робить це в першу чергу для себе - щоб не мучила потім совість від того, що міг помогти, але пройшов мимо. А це, повірте, дуже болючі муки - дохтур знає не по наслишкє.
І якщо ми залишимося українцями, які зараз за останні копійки піклуються про солдат, що воюють на передовій, - у нас вистачить співчуття і прощення, щоб допомогти тим, хто волатиме про допомогу.
Бо коли ми цього не зробимо, то чи будемо кращі за росіян? Сьогоднішніх росіян, які в масі своїй вже забули, як то - бути Людьми. І про це красномовно свідчать спогади про чеченську війну, які дохтур не рекомендує читати тим, хто хоче спати спокійно.
Власне, саме тому дохтур знав про неминучу війну ще з початку анексії Криму, і сьогодні він розуміє, що Росія зупиниться там, де зможе її зупинити згуртований світ. Бо, уви, не від добровольцев, чи волонтерів, чи навіть лічно від Порошенка сьогодні залежить, з якими втратами ми дійдемо до перемоги.
І сьогодні дохтур говорить про ненависть, щоб ізлішня жалость чи миролюбіє не зробило бодай когось черговою жертвою для ізисканно мєрзких тортур, які полюбляють російські нелюди. Не має бути ілюзій, наче кожне двуноге можна класифікувати як чєловєка.
Але коли все закінчиться, у нас буде два шляхи: або забути про ненависть, або стати тими, кого сьогодні доводиться ненавидіти, "побєдіть дракона і стать драконом".
Тому буде велика проща.
Але рівно настільки, щоб позбутися цієї ненависті. Щоб зберегти людину в собі.
А всячєскі "братські об'ятія" залишимо мазохістам. Принаймі їм буде в кайф...
Комментариев нет:
Отправить комментарий