Колись, ще в минулому житті, до початку війни, дохтур мав багато питаннь, на які хотілося знати відповіді.
Сьогодні у дохтура дуже багато відповідей, які він волів би за краще ніколи не знати.
Вони відверто не радують. Дохтуру хочеться вірити, що він занурився з головою у чергові ілюзії. І немає кращого способу це перевірити, ніж написати про завтра і упевнитися на власні очі, у яку саме темряву заводять похмурі думки.
Дзвінок на мобілу
- Доброго дня мене зовуть Світлана вам зручно говорити?
- Доброго, перепрошую а ви хто?
- Це вас турбує бла-бла-банк ми хочемо вам зробити пропозицію.
- Уважно вас слухаю.
- Ви є давнім клієнтом нашого банку ми хочемо вам запропонувати оформити у нас кредитно-розрахункову картку класу голд.
- Ага і шо це мені дасть?
- Ну по перше ви будете мати окрім гривневого ще валютний рахунок а також користуватися кредитом в розмірі до 50000 грн.
- Оооо! Всігда мічтав! А шо для цього треба зробити?
- Треба на протязі трьох тижнів відвідати відділення бла-бла-банку з паспортом та ідентифікаційним кодом для оформлення картки.
- Прекрасно! Обов*язково зайду, от прямо завтра!
- Дякую за співпрацю до побачення.
- Щасливо!
Вчоний кіт сидить у дзені і замріяно чухає пузо з почуттям зробленої доброї справи. Уява малює усміхненого кредитного менеджера Світлану яка з посмішкою ставить у денному звіті статус "виконано" навпроти хвамілії клієнта і сотні відділень бла-бла-банку які з нетерпінням чекають появи його пухнастості.
Вчоний кіт впевнений шо бла-бла-банк тепер буде його любити та надіятися на зустріч принаймні три тижні точно.
До чого я ото усе, не помню хто сказав, шо щастя це коли ти знаєш шо тебе люблять.
Щастя це просто.)))
Нехайбудда любить вас усіх.
Доброго ранку, чарівні укропочки і злобні укропи! Надворі четвер, перед нами купа вихідних і дід сподівається, що ви проведете їх зміцнюючи здоров'я, всячеськи балуючи близьких і рідних та укріплюючи своє родинне щастя. Ефективно працюють ті, хто вміє вчасно відпочивати, тому робим перерву, заварюєм кохве і читаєм дєдушку.
Діти середнього шкільного віку грають на компутері в симулятор життя Сімс.
- Шо їм ше поставити?
- А ти їм золотий унітаз постав, як у Пшонки!
Вже був відкрив рота, шоби виправити шо не у Пшонки а у Януковича, а потім пригадав шо золотого унітаза так і не найшли - промовчав.
Передставив собі шо за 100 років мої праправнуки будуть переказувати міфи про вєлікого і ужасного Пшонку який срав в золоті унітази а Лєгитімич був у нього на побігушках, і зразу так хороше стало.
Нехайбудда любить вас усіх.
Голова болить цілий день, певно на погоду. Та ще й новини не додають оптимізму... Тому напишу коротко.
В смутні часи пліч о пліч зі справжніми патріотами завжди стають професійні патріоти. Аж занадто правильні, аж занадто чорно-білі у сприйнятті навколишнього світу. Аж занадто високоморальні і взагалі любителі поговорити про мораль, про зраду та героїзм і про чуже право давати чомусь оцінку. І спілкуються при цьому вони аж занадто високими матеріями. Розганяючи істерику, сіючи сумніви, змушуючи нас поринути у їхнє таке чорно-біле буття, де існують або герої, або запроданці. І всього лиш один єдино правильний судія, котрий сам персонально приймає рішення, кого до якої касти віднести.
Їхня місія - знищити Україну.
Їхня мета - змусити нас повірити в крайній примітивізм і відмовитися від того, що людина, якою б вона не була, має перелік вад і чеснот.
Їхнє завдання - переконати нас, що ми живемо у неприпустимих вадах. Ці вади потрібно знищити. Для того, щоб правда перемогла.
Тільки жоден із них не скаже, у чому правда.
Бо творити вони уміють тільки інформаційний шум. І нічого більше.
Кожен раз, розваливши державу вщент, вони поверталися до свого улюбленого заняття - патріотичної туги та суми за Україною.
І кожного разу ми опинялися в новому рабстві на сотні років.
І от, знову маємо смуту...
Доброго ранку, мої не невгамовні малята, любі хлопчики й дівчата. Шкода, що ніде не проводяться змагання з друкування на планшетах в необичних умовах, дід уже так натренірувався, шо міг би даже претендувать в своїй возрастній категорії на якето призове місце. Я до того, шо єслі є очеп’ятки, то значить дід друкував не глядя в тєкст, прошу о снісхождєнії. Ітак.
Традиційно робим кохве-паузу, вмощуємся і читаєм. Обзор буде сьогодні невеличким, времені в діда мало. Но обо всьом потрошку.
Доброго ранку, друзі! Надворі в нас вівторок, у Києві установилася чудова погода - золото, а не погода як для ранкових тренувань. Отже тим із небайдужих громадян, хто успішно подолав у неділю півмарафон дід радить, шо хватить почивать на лаврах, відновлюєм тренування. Але робимо це розумно і грамотно, пам'ятаючи, що спорт для здоров'я, а не здоров'я для спорту. Спорт дуже допомагає підтримувать бадьорість духу і ясность ума, та позволяє глубже вникать у суть проісходящих собитій. В том числі політічеських. Отже, заварюєм традиційні кохве ілі чай та спокойно приступаєм до огляду актуальних новостєй.
Вчорашня трагічна подія на Київському півмарафоні не виходить в мене з голови і я, як мабуть всі учасники забігу, дуже близько до серця сприйняв смерть того хлопця. Трагедія, що й казати. Сам я не бачив, як і коли це трапилося, про обставини суджу лише з повідомлень в пресі та соцмережах, але оскільки багато хто коментує ту подію (та й мене люди питають), висловлю і свої міркування.
Доброго ранку, друзі! Нарешті надворі в нас понеділок, погода по-справжньому весняна і бадьорості нам додає та обставина, що в Україні це буде чотириденний робочий тиждень - як про це давно мечтає Міжнародна організація праці ООН. Дід ще пам'ятає времена, коли робочий тиждень був шестиденним і субота була вполнє собі робочим днем. Зараз тиждень п'ятиденний, то може наші діти чи внуки наслаждатимуться щотижня трома вихідними і щиро шкодуватимуть нас, що в нас було лише два вихідних дні.
Шо вам сказать, друзі... Оті групи підтримки на трасі - ето нєчто. Повиставляли разних дотепних плакатів, скандірують хуліганські гасла, біжиш і ржеш всю дорогу. Перший такий саморобний плакат трапився вже через 3 км: "Біжи, наче вкрав!!". Потом було много всяких і все в тому ж дусі "А на старті це ще здавалося класною ідеєю. Правда?", "До дивану - 15 км" і т.д. Нада би організаторам предложить проводити конкурси серед найбільш креативних плакатів.
Організатори взагалі молодці, дід дякує. Все було супер! А от оті дєвочки, оті "чір-гйорлз", які без упину танцювали на набережній - ото героїчні дівчата. Нам шо - біжиш собі і наслаждаєшся. А дівчата румбу в ускоренном темпе три години підряд відплясували. Я б наверно здох.
Ну і вообще, все було супер, дід доволєн. Тепер прогляну календар будущих соревнованій і подумаю, на шо би вас іще підбити. Бо кожнен фініш то початок підготовки до нових стартів.
Єсть в діда мечта, щоб наш народ був здоровим. І дід, шоб ви знали, в достіженії поставлєних задач дуже упрямий. :)
P.S. Про смерть одного з учасників півмарафону я довідався вже як запостив цей пост. Трагедія, звичайно. Дуже прикро. Але ця трагедія не привід розповсюджувати брехню, що нібито не було швидких. По всій трасі чергували бригади швидкої допомоги, я ще подумав, навіщо так багато. Коментувати причини цієї конкретноі смерті не знаючи деталей не можу. Треба розібратися. Тому не варто одразу накидатися і на медиків та організаторів.
Вчоний кіт коли ше був юним і повним завзяття котярою, в рамках одного освітнього проекту прослухав курс про бойові отруйні речовини, окрім власне отруйних речовин там йшлося про бактеріологічну зброю. Не буду тут забивати вам баки страшними назвами всіх цих смертоносних штукенцій, просто вчоного кота вразив один простий рецепт приготування смертельного варева.
Берете тарілку звичайного бульйону і ставите його в тепле і темне місце, чекаєте місяць часу і вуаля - отримуєте тарілку хвороботворних штаммів бактерій здатних убити близько ста тисяч антропоморфних істот.
До чого я ото все веду, донєцкій бассєйн і прилеглі до нього тєрріторії вчоному коту нагадують ахуєнних розмірів тарілку бульйону навареного з совкової ідеології, кримінального елементу і вєлікорусского шовінізму, який протримали двадцять років в темному і теплому місці а тепер витягнули на світ Божий - їжте не вдавіцця.
Мало того шо ця комунофашистської чума чи то пак домбабвійська язва убиває все живе в своєму ареалі поширення, так ще й у вигляді хвороботворних бактерій розповзається по всій Неньці, отруюючи продуктами своєї життєдіяльності і без того не зовсім здоровий організм.
І тут уже бактерицидне мило не поможе, тільки ізоляція.
Будьмо уважні.
"В Москву прибыли военнослужащие Народно-Освободительной армии Китая, которые примут участие в параде 9 мая на Красной площади по случаю 70-летия победы в Великой Отечественной войне. Об этом сообщает «Синьхуа»."
- Тут побєліть, там покрасіть, а на мєстє того уродства поставім огромну статую дракона, - хозяйнічав Цзіньпін, прохажуясь по Красной площаді.
- Какого дракона? Ніззя дракона, ето же мавзолєй, - возмутився сємєнящий позаді карлік, істочающий ботокс.
Дідові не раз попадалося в коментах мнєніє, шо дід - женщина. Ех, знали б ви чим дід сьогодні зранку, перед стартом півмарафону занімався, у вас би відпали всі сомнєнія касатєльно половой прінадлєжності дєдушки.
Бо дід зранку півчаса, як і положено мущщині, занімався пошуком носків. Современні фірми випускають для спортстменів шкарпетки поокремо для правої і для лівої ноги. Оказалося, шо звечора наготовані дідом обидві шкарпетки - ліві. Обнаружилося це, канєшно, перед виходом, і дальше в квартірі царила атмосфера усілєнного пошуку правої шкарпетки. В діда, як і в кожного порядного мущщини тих носків до біса, но чогось зараз оказалося, шо всі вони ліві. Куди поділися праві - ума не приложу. Потом ледве найшовся оди нещасний правий носок і тут же началася епопея пошука йому пари. Найшов... Но ці носки - якесь проклятіє.
От у жінок так чогось не буває. Шо і визиває в діда до жінок містичне уваженіє. І із того уваженія я решітєльно поддержую ініціативу випускать дамські сумочки із внутріннім освещенієм. Открила собі сумочку - і сразу всьо видно. Бо прямо серце болить дивится, як бідні женщіни щоразу мучаються з тими сумочками. Кстаті, а шо вони там носять?
Ну все, дід на старт. Всім гарного дня!
Звертаюся до тих, кого дід підбив завтра бігти півмарафон. Особливо до тих, хто бігтиме цю дистанцію вперше. Оскільки відчуваю моральну відповідальність, то вважаю, що зобов'язаний сказати кілька слів і дати пару порад. Може комусь буде корисно.
Єсть таке поняття, як професійна деформація. Ето коли ви, например, на природі отдихаєте в малознакомій компаніі і замічаєте, шо удин з учасників банкета слішком пристально заглядає вам у рота. Потом оказується, шо він стоматолог і все стає на своі місця - професіональна привичка в людини, нічого не поробиш.
Совсєм бідняга Хуйло запутався в міжнародних ділах. Отак став недоучку во главе государства і воно, дурненьке, наворотить такого, шо в мірових лідєров очі на лоба лізуть і вони вже всі крутять пальцями коло скронь.
Ну шо вам сказати, пока вчоний кіт самозакохано вилизував собі яйця на різні отвлічонні від політіки теми, жизнь на місці не стояла, но про всьо по порядку.
Доброго ранку, друзі! Утреннього обзора сьогодні не буде, бо дід зранку пішов у лікарню, за медіцінськой справкой, шо здоров, бодр і пригодєн для участія в разного рода марафонах. Справку вимагають організатори Київського полумарафона, іначе не випустять діда в неділю на старт. Нічого не поробиш, нада здавать кров, робить ЕКГ і общаться з приємними людьми в білих халатах. Які по роду своєї діяльності вже нічому не удівляються, но все рівно дивляться на тебе як не на зовсім нормального - вставати у неділю зпозаранку і лише для того, щоб потом два часа хекаючи бігти в натовпі... Будем откровенні - не всі вважають таких людей цілком номальними.
Доброго ранку, друзі! Сьогодні в нас надворі четвер, а значить завтра точно буде п'ятниця, і це просто чудєсно-расчудєсно. Погода в Києві і окресностях поступово стає схожа на весняну, хоча дід би предпочитав, щоб у неділю зранку вона не піднімалася вище +12. Бо це ідеальна температура для бігу на довгі дистанції, без ризику схватить тепловий удар. У неділю в Києві, як ви знаєте свято бігу, і зранку на Набережне шоссе, а також на Московський міст в напрямку з правого на лівий берег, на машині лучше не їхать. Бо однаково міліція не пустить. От як лише бігуни фінішують, то можна буде і свободно їхать, і температуру повітря піднімать до весняно-літньої. Кстаті, організатори трохи в шоці, бо цього року на різні дистанції записалася рекордна кількість учасників, вони даже не ждали. І дід цьому щиро радіє, бо значить здоровий спосіб життя поступово овладєває массами. Особливо приємно, що багато буде діток, для них передбачені і дитячі дистанції. В общем, є в діда надія, що колись украінці всі поголовно будуть здорові і красіві. А не лише красіві, як січас.
Доброго здоров'я, друзі! Прошу вибачить за затримку з обзором - ранком у діда не було решітєльно ніякої можливості його написати, прийшлося це робити в обідню перерву. Так шо не дивуйтеся, єслі місцями будуть жирні плями і розлитий компот. Отже, заварюєм собі кохве ілі чай та дивимся, чим нас потішили мірові клоуни за істєкший період времені.
Звертаюся перш за все до мешканців славної Кіровоградщини, але вітаються й міркування від інших світлих голів.
Тут така ситуація, друзі.
Як ви знаєте, дід з командою натхненно трудяться над першим томом народної "Історії України від діда Свирида", текст зараз остаточно дошліфовується. І ось в одному з параграфів дід у свойственній собі манері розказує про столкновеніє цивілізаціі хліборобів чорноліської культури з кімерійськими кочівниками.
Ага, вчоний кіт подорожував туди сюди потягами укрзалізниці.
У Хрюндаї курсом на столицю, стюард- пацанчік молодий, шо провіряв квитки ,внєзапно привітався "Здрастє" чим увігнав кота у когнітівний діссонанс. Як потім оказалося уся бригада поїздна була оснащена русскоязичной чєлюстью, хотя старались з усіх сил хоч якто спілкуватись українською з пухнастою скатіною, виходило не дуже, з періодичним зависанням жостких дісків у пошуках чужих лексем.
Згадався почімуто старезний анєкдот про гетьмана Богдана, який закам*янів з розпуки почувши привітання "здрастє" від щирих українців.
Лиш під кінець нудного убивання часу на швидкості 160 км в годину розвеселив вагон п*яненький дядько - відпускник, який вже був у стадії "такий як треба", він видав радікальний спіч такого смислу:
- От ви собі не думайте, коли я стану прєзідєнтом я олігархів всіх нємєдлєнно перестріляю а всьо майно їх візьму собі, не сумнівайтесь в тому даже.
Вчоний кіт канєшно змовчати не зміг і кинув комента такого:
- От нахуя тобі стріляти? Ти перегаром радікальним їх всіх уб*єш.)))
Народ поржав а словоохотливий дядечко заткнувся.
Дорогою на Львів нічого інтересного не було крім того, шо режим температурний у вагоні звечора нагадував тропічний, а вже під ранок контінентальний. Ну і мужик хроплячий на всі заставки, якого разів зо п*ять за ніч будила благовірна.
- Іване та вже ляж на бік, ти так хропиш шо всі не сплять!
- Га, шо? Та не хроплю я.
Карочє кіт повеселився хоч і недоспав.)))
Нехайбудда любить вас усіх.
Доброго ранку, друзі! Ну, нарешті вже понеділок, дід даже вже скучив за мордокнижкою, бо за дев'ять місяців в кого хоч сформірується завісімость. Ви меня поймйотє :)
Ітак, заварюєм ранковий чай або кохве, та смотрім, що в нас напроісходило за істєкший період времені.
"Президент Белоруссии Александр Лукашенко не будет присутствовать на параде в День Победы в Москве."
- Досталі, козли, уроди, - шипів Путін, непроізвольно пуская слину і старатєльно гепая по мобілкє ядєрной кнопкой. - Тот заболєл, етот не хочет, ну а тому так вообще об'явили імпічмєнт.
Роздробивши мобільнік, він достав із кармана ножниці і бросився вирізать Лукашенка із фотографій в сємєйном фотоальбомє.
- Прєдатєль, сволочь. Хєрачить...
Наступного тижня ректором Черкаського державного університету оберуть Олександра Черевка.
Кум Ющенка і власник невеличкого "Межигір'я" у селі Водяники Черкаської області, свого часу був фігурантом кримінальної справи про розкрадання коштів, виділених на реставрацію історичних пам'яток, залагодженої за часів Януковича.
Під нього ретельно зачистили кандидатів. Когось залякали "тітушки", когось не зареєстрували на вимогу закона про люстрацію. Залишились тільки технічні й завідомо непрохідні.
Агітувати за нього приїздив сам міністр освіти України Сергій Квіт.
Отже, можна бути спокійним. Регіонали тепер нє пройдут. Що відкриває широкі перспективи для тих, ким вони свого часу погидували.
Дохтур колись писав, що уважно стежить за Черевком, бо він є дуже якісним лакмусовим папірцем, який показує готовність нової влади до самоочищення.
Так от, не готова. Вибіркова боротьба з корупцією, люстрація виключно за ознакою належності до політичних сил, податкова амністія для легалізації вкраденого (пам'ятаєте, держава не буде мати питаннь щодо походження задекларованих цінностей)...
Дохтур з сумом дивиться на все це, гірко зітхає і тихо шепоче про себе:"ох, якби ж тільки зараз не було війни... Якби ж тільки не війна..."
ps. Відносно сюжету, наведеного нижче, дохтур має свою інформацію із надійних довірених джерел, що сказане в ньому відповідає дійсності.
http://podrobnosti.ua/987276-eks-gubernator-cherevko-utverzhdaet-chto-ego-zamok-postroen-na-zadeklarirovannye-dohody-video.html
В чому різниця між толерантністю і злорадством?
Толерантність - це терпимість, злорадство - це радість з чужого горя.
Дохтур далеко не толерантний. Він крайнє негативно відноситься до Бузини, який напряму працював на російську пропаганду. І так само відноситься до Фаріон, яка свідомо чи несвідомо працює на російську пропаганду.
Дохтур також негативно відноситься до злорадства.
Бо для нього це є ознакою примітивного морального стану. Напевно, людина не мала в житті справжньої радості, якщо єдине, що робить її щасливою - це чуже горе.
Вбивство Бузини цікаве дохтуру виключно з точки зору його наслідків, яких він бачить декілька. Так само, виключно наслідками статей і виступів, цікава йому Фаріон.
Самі по собі фігури ці далеко не доленосні. І якби проти України не велася зараз війна, їхні долі та вчинки не мали б жодного значення.
Але війна ведеться. І на відміну від попередніх воєн, не тільки за допомогою вогнепальної зброї.
Ворог нас прораховує по собі. І коли ми уподібнюємося росіянам, мавпуємо їхню звірину агресію та жагу до вбивства - стаємо передбачуваними, а відтак і слабкими.
Але як ламаємо чужі шаблони - ворог губиться і не знає достеменно, що робити.
Нині задача Путіна - зробити нас прогнозованими. Побачити звичні реакції на провокації. Намацати точку опори для маніпуляцій.
Але ясно уже, що не вийде. Ми інші. Саме тому у нас все буде добре.
Доброго ранку, друзі! Надворі в нас долгожданна п'ятниця, сподіваюсь всі ви в бадьорому настрої вже заварили собі чай ілі кохве, та вмостилися перед комп'ютерами строго посматрюючи на годинника і вопрошая: "Де ж той дід з обзором?". Осьо й обзор, не ізвольтє переживать. Приступаєм.
"Можливо, ця нагла смерть хоч якось нейтралізує багнюку, розлиту тим покидьком..." - Фаріон.
- Ну нарешті, - злорадно ухмилялась Фаріон, старатєльно шось закреслюючи стилізованою гілкою калини у ісписаному мєлким почерком зошиті, озаглавлєному "Козли, які заважають жити моїй прекрасній і квітучій країні". Фаріон достала мобільнік і нажала на кнопку:
- Альо, Владімір Владіміровіч? Дозвольте від щирого серця...
- Ну что ти, Іра, ми же с тобой договарівалісь, - отвєтіл вкрадчивий голос. - Ти мнє, я тєбє...
- Про те ви не переймайтеся, - ласково улибнулась Фаріон. - Я такий некролог напишу, що "Вєсті" його цитуватимуть без жодних правок.
- Давай, і побольше яду, как ти умєєш, - подбодрила трубка.
- Дякую! Оце тільки ви мене завжди цінуєте та розумієте, - зашарілася Фаріон.
Те про що цілий рік долдонив у мурзікньюсах вчоний кіт, почало реалізовуватися.
Бездіяльність владного конгломерату олігархів та пристосуванців в елементарних питаннях національної безпеки відкрило двері для індивідуального террору проти реваншистів.
Да, і навіть абсолютно неважливо хто саме здійснює ці атентати, чи націоналісти-ідеалісти, чи агенти ФСБ, чи подєльніки покійних.
Процес абсолютно логічний на базовому клітинному рівні, організм позбувається чужорідних тіл навіть без участі головного мозку.
Ага і останнє - нема причин ні плакать, ні сміятись, ані жалкувати.
Все що з праху зродилося в прах і піде.
Будьмо уважні.
Мєлкий провінціальний дєятєль епохи Цзіньпіня Владімір Владіміровіч Путін неспєшно прогулювався мєж рядов отполірованих до блєска вєтєранов, витянутих по стойкє смірно.
- Помить, побріть, прічесать, - раздавав він указанія почтітєльно сємєнящему рядом Пєскову. Пєсков подобострастно кивав і вніматєльно записував.
- А ето шо такоє? - вдруг нахмурився Путін.
- Помілуй, начальнік, труби горят, - хрипло взмолився моложавий вєтєран, витирая пересохші губи рукавом офіцерского кітєля.
- Сколько лєт? - уточнив Путін.
- Сорок, - признався вєтєран і поспєшно добавив:
- Но вигляжу на всє шестьдєсят.
- Ви охрєнєлі? - повернувся Путін к Пєскову.
- Син полка, сойдьот за сина полка, - залєпєтав тот.
Доброго ранку, друзі!
Часу в діда сьогодні нема, так сложились обстоятєльства, тому й обзора міжнародних собитій сьогодні не буде, звиняйте.
Но про нєкоторі вопроси внутрішні всьо же напишу. Хотя дідові внутрішня політіка не дуже інтєресна, бо нехай мене звиняє наша високомудра національна еліта, всі вони там або діти, або мудаки. З таким ентузіазмом работать проти самих себе можуть лише полностью лішонні інститнкту самосохранєнія імбіцили.
Оце згадує дохтур старі репортажі Дениса Казанцева про довоєнний Донбас: розруха, депресія, безпроглядна чорна діра, посеред якої диким кічем стовбичив "отмарафєчєний" Донецьк...
(Десь у зарослях на Печерському пагорбі)
- Так, хохли готови? Гдє хохли? - пискляво верещав в матюкальник коротишка в кєпкє, гасаючи між дерев.
- Тут ми.
На невеличку галявину вийшла купка чоловіків, вбраних у гуцульський одяг.
- А почему такі чисті? - істєрив коротишка. - Ясно ж написано: тупиє і грязниє свінопаси.
- В тєатрє сказали, шо єслі єщо раз вернемо запачканий рєквізіт, то больше давать не будуть, - угрюмо отвєтілі мужики.
- А оні в курсє, во сколько мнє обошолся сценарій от лучшего московського сценаріста? - вскіпєл коротишка. - Провінціали сраниє... Ладно, работаєм дубль пєрвий: встрєча одичавших горних хохлов с московским интєллігєнтом. І побольше імпровізації, нє стєсняємся. Так, пошол, русскій, пошол.
Доброго ранку, друзі! Під акомпанемент "согласного гуденья насекомых", точніше чайників і кавоварок, продовжуєм розбиратися в чудачествах "слабых мира этого и сильных". Вмощуємся зручненько і слухаєм уважненько.
Ага, каюсь, вчоний кіт подивився першу серію "Останнього москаля".
Набір пласких штампів про гуцулів в стилі комедії "Трембіта", карикатурні тупо-патріотичні гуцули на фоні хитровиїбаного образованого масквіча.
Судячи по анонсу наступних серій москаль буде мутити воду на селі, як у відомій приказці. Спасіба шо хоч аборигени в пілоті балакають літературною українською, хтозна чи надовго, гуцулка Ксеня уже цвенькає па русскі до Валєри.
Не так срал назвали, пасувало би "Перший москаль на селі".
Приємного перегляду.)))
Доброго ранку мої спортивні малята, любі хлопчики й дівчата! Розговілися? Попоїли, попопили, попоповідпочивали? Ну, прекрасно. А тепер стараємся кожну спожиту за празники калорію направити на благо організму, а для цього вертаємся в режим здорового способу життя та активних занять фізкультурою і спортом. Тим, хто планує взяти участь у Київському півмарафоні дід нагадує, що до свята бігу залишилося менше двох тижнів - 26 квітня не за горами. А зараз заварюємо собі традиційну ранкову філіжанку кави чи горнятко чаю і вмощуємся зручненько. І дивимся, що проісходить в наших міжнародних околицях. Ітак.
Можна, скажімо, легко провести невеличкий експеримент: показати намальовану свастику чи навіть пентаграму тварині або дитині - і не побачите жодної особливої реакції. Допоки довільний перетин ліній не наповниться штучним змістом, він залишається просто звичайним малюнком. І мало хто із сьогоднішніх християн буде сприймати стилізоване зображення риби так само піднесено, як намальований хрест. Хоча ще тисячу років тому все було інакше...
Та мозок влаштований так, що прагне узагальнити, звести до купи, наповнити асоціаціями. І дохтур оце мимоволі дивується силі благодатного вогню, котрий зійшов далеко за межами невеличкої Кувуклії.
При цьому зовсім не забажавши горіти в руках Гундяя позивной Гундяй під час його лицемірного богослужіння.
#гамновопрос #епігонство
Підійшов до сина тато
І спитався тато
Шо це пишуть в інтернеті
Про якуто вату
Я не можу зрозуміть
Шо тут і до чого
Вата шо воно таке,
І вопше про кого?
В часи коли вчоний кіт ше був не особенно дорослим котятком, а єдінствєнною дозволеною рекламою були слогани "Слава КПСС" і "Лєтайтє самольотамі аерофлота" було дуже модньо мічтать стати кацманавтом. Це було круто і прєстіжно, щиталося шо стать кацманавтом це тоже саме шо стать нєбожитєльом, шо в принципі в условіях развітого сосіалізьму відповідало дійсності.
Свого часу йому довелося плясать от обратного, упевнившись на прикладі певних закономірних случайностей в існуванні добре організованих сил, які бажають нам зла.
Роздумуючи над безсмертям душі вчоний кіт раптом нагадав собі якийто неканонічний апокриф про Сина Божого, який описує що саме відбувалося з Ісусом в проміжку між смертю на хресті та власне самим Воскресінням.
Так от помимо того, що за цим апокрифом Ісус Назарейський відвідав пекло та звільнив звідти всіх старозавітних праведників, він ще відвідав одну похмуру місцину яка імовірно дислокується дето напівдорозі між раєм та пеклом. Там Бог-отець показав Богу-сину саму натуральну тюрму де в камерах одиночках утримувалися якіто непокірні сутності.
Вчоний кіт може тільки здогадуватися про мотивацію цього вчинку але перше шо приходить на думку це "Не вимахуйся сину".
Будьте уважні слухайтесь тата.)))
Думаю, ви здогадалися, що після прощального тексту на честь сонячного затемнення я хотів назавжди згорнути дохтура Лівсі. Причин цьому декілька. Найперша і головна - відтік постійних читачів, що якнайкраще свідчить про остаточне скочування в маргінес. Друга, не менш важлива - стрімке падіння якості текстів, бо дохтур останнім часом витягував швидше інерцією, ніж новизною чи оригінальністю.
Останній тиждень вчоний кіт наблюдає інтересні моменти по обидва боки лінії восточного фронту.
На теренах домбабвійсько- лугандійської джамахєрії силами кацапстанської спецури проводиться пацифікація разношерстного кізячєства яке окопалося в районі Горловки - Антрацита. З нашого боку ведеться планомірна робота по розформуванню добровольчих батальйонів, покишо без стрілянини. Тоїсть пункт по поводу добровольців, на якому наполягав Хуйлостан всьо таки виконується.
Шо це дасть в сухому осаді судити покишо важко, особенно на фоні нагнєтаємої гамноньюсами істєрії шо "вот - вот і Хуйло нападьот". Вчоний кіт уже давно збився з рахунку цих прогнозіруємих крємлядськими ікспердами наступлєній, одно можна сказати достовірно, шо покашо обидві сторони щитають шо протоколи менських подлєцов ісполняюцця.
В цьому розрізі можна в якості прикладу привести внєзапне розкриття СБУ агентурної мережі діверсантів в Одесі, шо по мнєнію вчоного кота могло буть актом добрової волі зі сторони ФСБ по принципу "ти мнє - я тєбє". Якщо сюда докинути ініціатіви щодо зміни Конституції всьо складається в цілісну картинку.
На фоні цього геополітічєського договорняка вчоний кіт висловить свою суб'єктивну думку - українців вкотре хочуть наїбати, попри всі прогресивні надбання в плані демократії, в плані ідеології Україна все ще буде залишатися аморфним придатком "русскага міра", принаймні 30% народонаселення цього активно хоче (прівєт русскоязичним патріотам).
Ви можете спитати вчоного кота- а що ж тоді робити? А те що робили дотепер - родити і виховувати патріотів, не ми так наші діти і внуки втілять в життя пророцтво що " в своїй хаті своя правда і сила і воля".
Будьмо уважні.
Слава Україні!
Наш час. Бабі вже за 90, айбо до церкви ще ходить. А от із церкви дійти додому вже трудно - з гори важче спускатися, ніж підніматися. То її машиною звозять. Баба перша на все село майстриня пекти паски. І щороку пекла їх штук по 20. А потом сказала: тяжко, най молоді вже печуть. І минулого року не пекла. Її теж без паски не оставили, привезли в хату. Баба подякувала, благословила. І цілий рік нічого не казала.
А зараз знову сама взялася пекти паски. Того року - каже - молода пекла. Айбо хиба молода знає, як треба добру паску спекти? То на цей Великдень взялася пекти знову сама. Ну, не зовсім сама - більше порядкує і контролірує сітуацію, бо є кому і тісто намісить, і піч розтопить. Сусідські господині ходять за бабою, як гусята за гускою. Перенімають опит, значить. І ота молода заглянула, та шо того року бабі паску приносила. Баба до неї повчально: - Учися, Маріко, бо ти щи молода!
Маріка почтітєльно улибається і вчиться. Їй же всього лише 76.
Після бурної та продолжітєльної істєріки, яку закатав презідєнт Чехії, уряд із словами «та іди вже куди хочеш, лише одчепись од нас раді Бога» відпустив старого пердуна в Москву. Но строго-настрого приказав:
- На парад шоб ні ногой! Пойняв?
- Да.
- Не слишу! Громче!
- Та пойняв я!
- Шо ти пойняв?
- Шо на парад ні ногой.
- Гляди ж нам. Іді. Свободєн.
Пока пердун Зєман схлипуючи собирає чемодана і думає скільки брать з собой у дорогу слівовіци, дід прошвирнувся по чеській пресі і отмечає, шо чехи в основній своїй масі великого щастя від запланіруваной поїздки свого презідєнта в Москву не іспитують. Комантарії самі злобні і дід лише шкодує, що Гашек не дожив до наших часів. Гашек би його приложив того Зємана, шо від стінки б відшкрібали старого дуралєя.
А з другого боку впадає в очі, що чехи тут і там називають собитіє в Москві парадом по случаю закінчення другої світової війни. Дід напомиає браттям-чехам, шо druha svetova valka, або ж друга світова війна закінчилася 2 вересня 1945 року. Сразу після того, як бравий генерал-козарлюга Кузьма Дерев’янко, родом з Уманьщини, на борту лінкору «Міссурі», серед хвиль Токійської затоки, поставив під Актом про капітуляцію Японії свій розмашистий підпис. Отут і настав війні кінець.
Кстаті, славна Черкащина, вообще знаменита козарлюгами, як собственно, і решта українських областей. І рідне село генерала Дерев’янка, Косенівка, що на Уманьщині, особливо може пишатися хоробрими і сильними мужчинами. Кузьма і сам бугай був нівроку, та й односельці йому під стать. От Никифор Пархоменко, з тої ж Косенівки – вояка був природжений і з залізними нервами. Розвідником був на війні, командиром разведотдєлєнія – за лінію фронту ходив, язиків таскав пачками. В бою загинув, воїн. Смертю героя. За що і став Героєм Радянського Союзу.
А якась ботоксна пика в Кремлі розказує як воно самостоятєльно побідило у війні. Победун… Нехай пердуну Зєману розказує. Сортірні полководці, простигосподи…
Вчоний кіт почитує батхєрди по поводу переіменування тяжолого наслєдія тоталітаризму і пригадує як на початку 90-х у Львові одномоментно переіменували більше 100 вулиць, звісно спочатку народу було тяжко звикнуть, але нічо за роки 2-3 всьо устаканилося і тепер вже ніхто не каже на вулицю Володимира Великого гидке Артьома чи на Городоцьку - Первого Мая.
Так буде і з Дніпропетровськом який можливо переіменують у Дніпровськ чи у який Дніпроград шоби мєсним було удобніше вживати посполите "Днєпр".
Аргументація штибу " шо у нас другіх дєл нєту кромє как пєрєімєновивать города і уліци" видає з головою ватоцефалів які спочатку рвали тєльняшки на груді за пам'ятники вождю мірового пролєтаріата а тепер страдають по поводу топоніміки.
Вчоний кіт хоче нагадать особенно упоротим шо совєцька власть куди би вона не прийшла, в першу чергу занімалася якраз цим не особенно важним дєлом, тоїсть авральним методом їбашила таблички з новими назвами вулиць і проспектів, кстаті і третій рейх занімався тим же. Потомушо люба імперія, шоби вона не декларірувала для внутрішнього вжитку підкорених народів, старається сформувать свою реальність і закріпитися у свідомості через топоніми.
Бо якшо ти живеш на уліце Лєніна чи на якійто Гітлєрштрассе, то який ти в пизду українець,нє?
Будьмо уважні.
Слава Україні!
Доброго ранку, друзі! Надворі в нас нарешті п'ятниця і не проста, а Страсна. Дід постарається воздержаться від ругатєльств і злопихатєльств, не знаю чи получиться.
"В Москве проведут молебны в поддержку импортозамещения" - Лєнта.вру
- Пі... Пі... Пі... - тихо попискував Гундяй, напоминая первий совєтский спутнік. - Пі... Піздєц... Піздєц...
Новєнька Лада Каліна агресівно ричала неосвящонним двігатєлєм, зайняв мєсто дорогого бронірованого мерседеса на патріаршем віп-паркінгє.
- Прікажете омить машину святою водой? - уточнив архієрєй в штатском, наскоро освящая водопроводні труби бліжайшої автомойки.
Доброго ранку, друзі! Времені в діда сьогодні мало, роботи багато, тому пройдемся по новостям беглим огньом.
Доброго здоров'я, друзі! Шумить. Шумить і гуде ранкова Україна, распространяя аромат свіжозавареної кави. Під шум десятків тисяч закипаючих чайників і кавоварок дід привично займає місце на посту сільського наблюдатєля, небайдужі громадяни зручно вмощуються перед комп'ютерами, враги зіщулилися і тривожно переглядаються. Приступаєм.
