Ну нарешті, - злорадно ухмилялась Фаріон...

"Можливо, ця нагла смерть хоч якось нейтралізує багнюку, розлиту тим покидьком..." - Фаріон.

- Ну нарешті, - злорадно ухмилялась Фаріон, старатєльно шось закреслюючи стилізованою гілкою калини у ісписаному мєлким почерком зошиті, озаглавлєному "Козли, які заважають жити моїй прекрасній і квітучій країні". Фаріон достала мобільнік і нажала на кнопку:
- Альо, Владімір Владіміровіч? Дозвольте від щирого серця...
- Ну что ти, Іра, ми же с тобой договарівалісь, - отвєтіл вкрадчивий голос. - Ти мнє, я тєбє...
- Про те ви не переймайтеся, - ласково улибнулась Фаріон. - Я такий некролог напишу, що "Вєсті" його цитуватимуть без жодних правок.
- Давай, і побольше яду, как ти умєєш, - подбодрила трубка. 
- Дякую! Оце тільки ви мене завжди цінуєте та розумієте, - зашарілася Фаріон.

- Так ми же с тобой похожі, - намєкнул Путін. - Тєбє нужна Україна без русскіх - і мнє нужна Україна без русскоязичних рєгіонов. Тєбє мєшают врагі - і мнє мєшают врагі. В конце-концов, нам обоїм нравятся дєньгі...
- Я живу не заради грошей, а заради моєї нації, - поправила Фаріон.
- Так одно же другому совсєм нє мєшаєт, - замєтіла трубка. - Ілі вам не понравились прєміальні за сланцевий газ?
- Українського патріота неможливо купити! - сухо отчеканила Фаріон. - І до речі, чи можу я розраховувати на гонорар?
- Конєшно, конєшно, - увєщєвала трубка. - Я всєгда поступаю честно з тими, хто со мнє полєзєн.
- А покійний хіба не був особливо корисним? - подозрітєльно уточнила Фаріон.
- Солнишко, та по сравнєнію с тобой он нікто, отработанний матєріал... Ти, главне, побольше пиши, а о прочем не беспокойся.
Трубка запищала короткими гудками. Фаріон положила мобільнік на стол і в замєшатєльствє почухала лоб.
- От чую, шо десь кидалово, но не могу понять, гдє... - задумчиво проізнєсла она. - Боже, суржик!
Фаріон схватила ляпалку, підбігла до дзеркала і принялась усєрдно ляпать себе по губам...