
Це відкриття змусило дохтура чимдужче побігти в церкву. Но там він побачив звичайні людські пороки: жадність, спрагу наживи, ненависть до інакомислячих і крайнє її проявлєніє - нетерпимість до неофітів, які ще не розібралися в тонкостях культових забобон і повєрій. Але найголовніше - дохтур так і не відшукав священника, який мав би віру, основану не на красномовній софістиці і корпоратівних інтєрєсах, а на безпосередньому сопрікосновєнії з Божественним Существом, спостереженні тайного чуда і відтак непохитній упевненності в істині релігійного вчення.
Дохтур мав цілу купу вопросов, від яких батюшки розбігалися, неожиданно вспоминая о болєє срочних ділах. Коли понімали, шо копать він намєрєн актівно і глубоко, геть не удовлєтворяясь цитатами з древніх легенд і міфів та трєбуя доказів їх практичного воплощенія у сьогоденні.
А Бог тим часом засвідчував Своє існування через безумні цепочки щасливих случайностей, які, складаючись в купу, робили можливим те, шо роками здавалося неможливим.
Та Бог робив це далеко за межами церкви.
І дохтур пішов остаточно, коли зрозумів, що питання істинності Ісуса, Будди чи Аллаха залежить не від якості вчення, а від середовища, в якому живе віруюча людина. Ми є соціальні тваринки і з дєтства впітуєм традиції нашого соціуму. Країни чужих релігій здаються нам майже інопланетними, незрозумілими, нелогічними. Ледь не збіговиськом аборигенів, які погрязли у вигаданих забобонах для ублаженія непонятних капризів свого неіснуючого божества.
Такими ж ми виглядаємо для жителів тих країн.
І кожна релігія претендує на абсолютну істину. І з ненавистю відноситься до будь-яких конкурентів.
Християни палили александрійську бібліотеку і знищували культуру ацтеків, щоб у світі не залишилося жодної згадки про минуле, яка може заперечити їхні міфи про зародження і еволюцію світу з давніх часів. Ісламісти, нарешті дозрівши до християн періоду середньовіччя, за допомогою винайдених невєрними забісовленими єрєтіками бульдозеров і дінаміту (а не молитви і божествєнной сили, що було би значно логічніше) зруйнували старовинне місто Німруд. Тільки за те, що Їхній Бог у часи древньої Ассирії просто не існував, і тому ассирійці мусіли поклонятися іншим богам.
Котрі, бувши колись актуальними і дуже реальними для багатьох тогочасних батюшек, що не менш вправно цитували древні священні писання і окормляли паству, з роками перетворилися на казкових героїв стародавніх легенд. І сьогодні ніхто не вважає карикатури з Зевсом за богохульство чи відвідування давньоєгипетських храмів жінками з непокритими головами за гріх.
Проблема у тому, що Бог не має необхідності бути брендом і приносити матеріальні дивіденди тим, хто з роками застолбив за собою авторське право на істину.
Але це вже інша, велика тема.
З Великоднем вас!
Комментариев нет:
Отправить комментарий