Як я не став кацманавтом.

В часи коли вчоний кіт ше був не особенно дорослим котятком, а єдінствєнною дозволеною рекламою були слогани "Слава КПСС" і "Лєтайтє самольотамі аерофлота" було дуже модньо мічтать стати кацманавтом. Це було круто і прєстіжно, щиталося шо стать кацманавтом це тоже саме шо стать нєбожитєльом, шо в принципі в условіях развітого сосіалізьму відповідало дійсності.

Шоправда вчоний кіт уже тоді не бігав зі стадом і про космос прагматічно не мічтав але у нього був дружбан який жостко фанатів од космічєськой романтіки. Дружбана звали Сявон і ми були як то кажуть нерозлийвода, улюбленими нашими розвагами було майстрування та випробовування всякої вибухні із доступних матєріалів, а также ізучєніє прийомів смертоносних самбо і джіу-джітсу в спарінгах жорстоких, як ми обидвоє не покалічилися в цих опасних забавах це канєшно загадка но я тут не про то!

Так от, одного сонячного дня Сявон з таємничим виразом морди ліца потягнув мене в Палац піонєрів записувацця у кацманавти, несвідєтєлі совка даже не питайте мене шо воно таке, всьо одно я вам в двох словах об'ясню. Я канєшно скєптічно поінтересувався у Сявона чи він точно увєрєн, шо іменно там записують і безстрашні і відважні на шо получив гарячі запевнення шо да іменно там і ми поїхали трамваєм у місце здійснення мрій.

Палац піонєрів вразив мене незабутнім монументалізмом епохи соцреалізму і пустотою коридорів, як у тому кіно про чародєєв НІІЧАВО ми ходили і гукали по пріколу "люююдііі!". Методом научного тика ми всьо таки найшли секцію авіації і кацманавтіки і даже живого такого дєдулю з воєнною виправкою і у воєнній рубашці, який нам чисто по воєнному прямолінєйно об'яснив шо набор в отряд юних кацманавтів уже закончєн і пріхадітє на слєдующій год. Треба зауважить шо до того як ми надибали воєнізірованого дєдулю ми уже вспіли обмацать настоящий скафандр, трєнажор для пілотів МІГа і устрашающу своїм видом конструкцію на якій будущим кацманавтам толі провіряють, толі тренірують вєстібюлярний апарат. Сказать шо Сявон після такого краху надєжд розстроївся це не сказать нічого, на нього було боляче дивицця. Шоби якто скрасити горе незбившейся мєчти, яке внєзапно накрило друга я потягнув його у гурток юних архєологів, який ми удачно локалізували в процесі пошуків юних кацманавтів. В гуртку юних археологів були в налічії: настоящій пулємьот максім, вінтовка трьохлінєйка і другі інтересні дітям середнього і молодшого віку ніштяки, якими ми і начали немєдлєнно бавитися ізображая войнушку. Хвилин за 15 від початку нашого воєнного перфоменсу в приміщення заглянула миловидна жіночка, яка культурно поцікавилася- "А чим ви тут собствєнно занімаєтесь?" Вчоний кіт канєшно зметикував шо нада казать і видав - "Канєшно прийшли записувацця у юні археологи". Весь прикол був в тому шо якраз по археологам був жосткий недобор і нас з радістю записали в гурток. Ми канєшно з Сявоном ні разу потім не пожаліли про цей випадковий вибір, но це вже зовсім друга історія.

Ось так вчоний кіт проїбав свій шанс стати совєцкім кацманавтом хотя і не став археологом.

З дньом кацманавтіки карочє)))