Дума про козака Голоту (сучасний варіант)

Ой полем домбабвійським,
То шляхом битим Харківським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
Штани німецькі дірявії
Куртка градом пропалена
Розгрузка вогнем обсмалена
А ще, правда, на козакові
Бєрци американські беушні,
Окуляри тактичні трушні
Бронік кулями пом’ятий
Та підсумок з гранатами

Правда, на козакові шапка-бирка —
Зверху дірка,
Волонтерами пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.

То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,—
На город Москвабад поглядає.
У городі Москвабаді Хуйло сидить пацаватий,
По горницях походжає,
До Кабаєвої словами промовляє:
«Кабаєва, Кабаєва!
Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Хуйло, ой, ти лисий, пацаватий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях
похожаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».
Каже: «Кабаєва!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає,—
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Москвабад запродати,
Іще ж ним перед піндосами вихвалятися,
За його много баксів не лічачи брати,
Дорогії контракти не мірячи пощитати».
То теє промовляє,
Костюм од Бріоні надіває,
Тухлі дорогі обуває,
Кокошнік кацапський на свою голову надіває,
На танка сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає,—
Ой на Хуйла скрива поглядає,
Каже: «Хуйло пацавате!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?»
«Я,— каже,— важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Москвабад запродати,
Перед великими піндосами вихваляти
І много баксів не лічачи набрати,
Дорогії контракти не мірячи пощитати».
То козак Голота добре звичай козацький знає.
Ой на Хуйла скрива поглядає.
«Ой,— каже,— Хуйло, ой лисий же ти, пацаватий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш».
То теє промовляв,
На присішках став.
Джавеліна приміряє,
Хуйлу гостинця у груди посилає:
Ой ще козак не примірився,
А Хуйло ік лихій матері з танка покотився!
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Лома з нєржавєйки в сраку запихає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав,
Туфлі хуйловські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Костюм бріоні істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Кацапський кокошнік іздіймає,
І к хуям його викидає
В танка хуйловського сідає,
У город Київ прибуває,
Там собі п'є-гуляє,
Поле домбабвійське хвалить-вихваляє:
«0й поле домбабвійське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили да гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І кацапів під нозі топтали!»
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, боже, на многі літа!